logo
Bilet1

2. Політична ідеологія та її основні доктрини

Політична ідеологія — система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб'єктів політики.

Вперше термін «ідеологія» (грец. idea — слово, вчення) вжите французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі на початку XIX ст. («Елементи ідеології»).

Функції політичної ідеології:- відображувальна (відображення основних проблем, процесів, явищ);- пояснювальна (пояснення закономірностей тенденцій розвитку);- прогностична (створення моделей майбутнього);- цілеспрямовуюча (формулювання системи цілей суспільства та індивіда);- програмуюча (створення планів і програм);- оцінна (створення системи цінностей);- орієнтаційна (орієнтація у світі);- вираження інтересів (виявлення спрямованості особистості);- спонукально-мобілізаційна (спонукання до дії та мобілізація сил);- комунікативна (забезпечення спілкування); Основні політично-ідеологічні доктрини сучасності: - консерватизм (неоконсерватизм); - лібералізм (неолібералізм);- соціал-демократія (реформізм);- соціалізм;- комунізм (марксизм-ленінізм);- анархізм;- фашизм (неофашизм

Лібералізм. Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення: - абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей; - автономія індивідуальної свободи;- раціоналізація й доброчинність діяльності людини; - визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;- існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини; - договірний характер відносин між державою та індивідом; - обмеження обсягу і сфер діяльності держави; - захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя; - утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberals — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя.

Соціалізм. Соціалізм (лат. socialis — суспільний) — вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціальне забезпеченої свободи особистості.

Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Світова соціал-демократія — організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал — об´єднання політичних організацій і партій, мета діяльності яких — демократичний соціалізм, новий світовий економічний порядок на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами, що охоплює охорону навколишнього середовища, уникнення ядерної війни тощо.

Консерватизм (лат. conservare — зберігати, охороняти) — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад..

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати ста­тус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства(“рейганоміка”, “тетчеризм”).