4. Роль церкви в політичній системі України

Всі світові цивілізації (народи, нації) невід’ємно пов’язані з вірою та релігією, що на ній (вірі) ґрунтується. Віра у лідера (ватажка), віра у надприродні сили ну а пізніше сформована на цьому віра у божества чи бога допомогала становленню людини. Не останє місце релігія займала і під час розв’язання військових конфліктів по всьому світу. Релігія керувала (та й ще досі керує) державами а інколи є їх невід’ємною частиною...

Так вже склалось, що українцям (та нашим пращурам) довелось кілька разів змінювати свою віру: „хрещення Русі” у 988 році, „вибір” католицької (римо- та греко-) віри за ляхів, поділ на православних КП і МП після розпаду Радянського Союзу та й повний лібералізм у виборі віри по тому з приходом „демократії” не лише у політиці а й у віросповіданні... Звісно хтось це робив за власним бажанням, а у когось не було іншого вибору як обрати чужинську віру. Як не крути, але вибір було зроблено і того, що вже відбулось, назад не повернути та не змінити (допоки машини часу ще не вигадали), а нам, українцям, ще довго, сподіваюсь, жити з цим.

З кожним роком міжрелігійна ворожнеча посилена політичним тиском (хоча можливо і зовсім навпаки) примушує українців одне з одним сваритись.

Були випадки, коли перед виборами (як Президента так і ВРУ). А всім, певен, відомі випадки, коли деякі релігійні організації (а саме громади, що об’єднувались виключно за релігійною ознакою) закликали голосувати за певного кандидата, влаштовувались „хресні ходи” на підтримку політичної сили, писали „ікони” з „образами”-політиками...

Водночас наші можновладці та звичайні політики ходять молитись до храмів, презентують релігійним громадам подарунки, ходять на аудієнцію до панотців від церкви... відповідно набиваючи свій рейтинг у електорату. А як же відокремлення релігії від влади? Невже за показову підтримку певної релігійної громади наші політики сподіваються отримати собі місце у раю? Чи не бояться священнослужителі через підтримку досить таки брудних (бо в політиці чистоті не місце) „представників народу” після смерті потрапити у пекло (ну або ж в наступному життя стати слимаком, ну або ж отримати іншу кару, яка відповідає їх віруванням і застосовується до відступників, грішників та іншого неправедного

Билет 22. 1. Політична концепція І.Франка

Погляди І. Франка на державу були близькими до марксистських. Виникнення держави він пов'язував з виникненням приватної власності та суспільних класів. Найважливішою ознакою держави вважав відокремлений від суспільства управлінський апарат, що виступає як чинник насильства стосовно суспільства. Всі експлуататорські держави були і є відчуженою від народу політичною силою, яка протистоїть народові й панує над ним. Буржуазна держава також не є винятком. Характерними її рисами є наявність міцної армії як опори існуючого політичного ладу, бюрократичного апарату, посилення виконавчої влади і зниження ролі представницьких органів. У такій державі відбувається концентрація багатства в руках нечисленної пануючої верхівки, тоді як мільйони трудівників не можуть задовольнити свої елементарні життєві потреби.

І. Франко віддавав перевагу безпосередній демократії, хоча не заперечував необхідності і представницької демократії. Органи представницької демократії утворюються на рівні вільного союзу громад, представники яких формують єдиний представницький орган для вирішення важливих питань — зовнішньої торгівлі, суду, оборони та ін.

І. Франко не поділяв марксистської ідеї про історичну місію пролетаріату, за якою йому належить очолити боротьбу за соціалізм усіх трудящих. Він говорив про «робітництво», під яким розумів усіх, хто працює, — робітників, дрібних селян, ремісників, інтелігенцію. На відміну від марксизму І. Франко прагнув до того, шоб його соціалізм спирався на загальнолюдські, а не на суто класові цінності.

Велику увагу І. Франко приділяв національному питанню. Він закликав інтелігенцію сприяти формуванню української нації, здатної до самостійного культурного й політичного життя і спроможної активно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки. І.Франко виступав за політичну незалежність націй. Хоча І. Франко багато в чому поділяв марксистські погляди на проблеми суспільного розвитку, він виступав проти абсолютизації марксистського вчення, закликав сприймати його як продукт певної епохи, а не як керівництво до дії на всі часи. Особливо популярними соціалістичні ідеї стали в перші десятиліття XX ст.

За Франком, новий соціально справедливий устрій базуватиметься на "якнайширшім самоуправлінні общин і країв, складених з вільних людей і поєднаних між собою вільною федерацією, що грунтується на солідарності інтересів". Політична свобода - це відсутність політичного тиску згори на народ, відсутність держави як сили примусу, відсутність і управління згори, а сам народ ізнизу управляє сам собою, працює сам на себе, сам освічується й сам захищається".