25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.

Прийняття 28 червня 1996 р. чинної Конституції України відбулось на ґрунті компромісу парламентських і пропрезидентських сил, у результаті якого в Україні запроваджувалась змішана парламентсько-президентська форма правління. Але співпраці між парламентом і президентом не вийшло через їхні відмінні суспільно-політичні орієнтації і тому щодо конституційної системи державного управління з їх боку були допущені певні порушення. З часу прийняття Конституції 1996 р. Україна фактично стала еволюціонувати у правову державу, в якій забезпечується обмеження державної влади і місцевого самоврядування в інтересах громадян та їх об’єднань. Після етапу впровадження нових конституційних інститутів (Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), Україна приступила до модернізації своїх органів державної влади і місцевого самоврядування. Європейський вибір України означає, що ця модернізація інститутів влади і самоврядування повинна базуватись на європейських стандартах. Реалізація завдань пострадянського етапу розвитку українського конституціоналізму (1996–2004 рр.) зустрічалась з досить складними проблемами. Незавершеність демократичних перетворень в українському суспільстві та певна деформація нових конституційних інститутів, несформованість політичних структур, здатних реалізувати ці завдання, призводили до того, що провідна роль у цих процесах зосереджувалася у руках державної бюрократії. Не будучи політично відповідальною за власну конституційну політику, державна бюрократія керувалася суто корпоративними, кон’юнктурними інтересами, які намагалася видавати за загальнонаціональні інтереси.