Особливості перших геополітичних концепцій

Органічна школа Ф.Ратцеля. Ратцель – німецький географ, автор терміну політична географія. Праці «Земля і життя. Порівняльне землезнавство», «Народознавство», «Політична географія». Чому концепція називається органічною?

Історія географії – це складова світової історії, яка показує – як народ пізнав «ґрунт», на якому він живе, а людство свою матір землю. Успіхи географії тісно пов’язані з політикою, бо політика і стратегія, щоби бути успішними, повинні знати ту землю, на яку вони вступають. Географія – повинна не лише дослідити поверхню Землі, а й з’ясувати вплив земної поверхні на почуття і розум людини. Головне завдання географії – досягнення адекватного дійсності уявлення про форми землі та різнобічну залежність від них людства. Це уявлення може існувати лише як органічне розуміння землі і як органічна точка зору на взаємодію між людиною і землею. Органічне розуміння Землі – це таке її розуміння, а якому тверда, рідка і газоподібна частини, а також життя, що в них розвивається, розглядаються як єдине ціле. Це органічна точка зору. Єдність Землі обумовлює єдність життя на цій Землі, а саме – будь-яке життя, до якої б категорії воно б не належало, має на Землі свою власну долю (закон), осередком якої є простір. Заповнення простру і його розширення – це найбільш характерні явища або прояви життя. Між рухом життя, який ніколи не припиняється, і простором, який лишається незмінним існує деяке протиріччя, з якого випливає боротьба за простір. Ця боротьба є вирішальною за збереження життя, бо умови життя залежать від простору.

Далі ідеологічний момент. Прагнення оволодіти простором і утримати цей простів за собою – це могутня історична сила. Тому – простір, який потрібен для життя, його захоплення і утримання, вимирання на тісному і посилення на великому (просторі) – це основні фактори людської історії, які узагальнюються, так званим, «законом розширення простору». До розширення простору здатні лише держави (не народи).

У Ратцеля вперше з’являється опозиція суші і моря, яка є визначальною для класичної геополітики. Суть опозиції суші та моря полягає в тому, що землеробська культура зрештою підкорює собі землю, а море ніколи остаточно ніколи не може бути підкорене людиною. Тому саме море є носієм прогресу в історії. Морська справа вимагає динамічності. Море виховує справді велику державу. В замкнутому середовищі материкових земель розвиваються лише напівкульутри. Суша і море по-різному впливають на характери народів. Народи, які бачать навколо себе море, мають більш широкі горизонти, а ніж горизонти жителів суші, погляд яких заступають ліс і гори. Висновок – через це жителям суші властива сміливість і витривалість.

Розкриває роль моря (морських комунікацій) в людській історії. Закон морського панування. Винайдення мореплавства за своїм значенням прирівнюється до приборкання вогню. Єдине людство могло сформуватися лише тоді, коли була подолана межа моря. Перший крок до моря – це початок всесвітньої історії людства. Ратцель встановлює різницю між морською і сухопутною торгівлею. Він пояснює це наступним чином. Сухопутна торгівля прокладає собі шлях серед іноземних держав, тому вона змушена вдаватися до переговорів і користуватися послугами посередників. Морська торгівля знає лише вільне море, де інколи достатньо знищити якийсь один флот, щоб оволодіти морем. Сухопутна торгівля – це джерело багатства, а морська – це ще й джерело сили. Закон морського панування – велика влада залежить не лише від наближеності держави до морських комунікацій, а й від величі політичних рішень (момент геополітики). Це обумовлене так званою пасивністю моря, а саме, - море є лише шляхом, який щось поєднує. І цей шлях сам по собі є пасивним до перебігу тих подій, які по ньому переміщуються. Ратцель наближається до поняття берегової зони. Берегова зона – це своєрідний синтез моря і суші. Оскільки море не можна завоювати повністю, а ні працею, а ні військовою силою, вихідні пункти морського сполучення і опорні пункти морського панування мають знаходитися на суші (в районі берегових зон).

У роботі «Політична географія» формулює закони просторового росту держав:

1. Простір держави зростає відповідно до зростання її культури;

2. Зростання держави передбачає подальший розвиток ідей, торгівлі і загалом підвищену активність в усіх сферах суспільного життя;

3. Зростання держави відбувається за рахунок поглинення малих держав.

4. Велика держава = могутня держава (здатна нав’язати свою волю іншим державам);

5. Кордон – це периферійний орган держави, показник її росту, сили, або ж слабкості;

6. Держава прагне до охоплення політично цінних елементів фізичного середовища – берегових ліній, русел річок, районів, що є багатими на ресурси;

7. Тенденція до злиття – це характерна риса держави, що постійно набирає сил;

Кордон – це своєрідна шкіра держави. Реальний кордон держави утворюється трьома зонами. Дві з них – це периферії суміжних країн (прикордоння). Третя зона – центральна, де відбувається взаємний контакт (спілкування) держав. На підставі цього розуміння він формулює наступний висновок – сильною є держава, яка здатна підтримувати тісні зв’язки між своїми прикордонними зонами та центром. Будь-яка тенденція послабити цей зв’язок призведе до послаблення самої держави, за рахунок втрати нею прикордонної зони, оскільки прикордонна зона може:

А) проголосити свою незалежність від центру;

Б) може бути «поглинена» (не обов’язково в сенсі анексія) сусідньою державою;

Тому здатність зміцнювати, піклуватися про свої кордони – характеризує сильну державу.