logo search
Lektsiyi

Геополітичні пріоритети атлантизму

В основі Атлантизму – таласократія (морська могутність). Атлантизм продовжує і розвиває ідеї Маккіндера. Багато взяли також у німців.

Перший офіційний документ атлантизму – доктрина Монро (доктрина захисту західної півкулі). Монро – президент США, а не теоретик атлантизму. Сформульована у посланні Президента до Конгресу у 1923 році. Головна ідея – доктрина невтручання європейських держав у внутрішні справи країн західної півкулі, яка оголошувалася зоною інтересів США. Три основні положення:

На підставі доктрини Монро Теодор Рузвельт сформулював принцип «політики великої ломаки» - доктрина Монро може зобов’язати США, навіть всупереч на те їх бажання, виконати функції міжнародної поліції (!) у випадку безладу в інших країнах нового світу чи їх нездатності покласти край такому безладу.

США не можуть допустити панування іноземної держави в жодній частині Західної півкулі, особливо на Північ від екватора.

Принцип морського панування – контроль над світовими морськими комунікаціями.

На сьогоднішній день доктрина Монро передбачає:

Н.Спайтмен (1893-1943) – перший теоретик атлантизму.

1 - вказав на геополітичні підстави Доктрини Монро, ці підстави полягають в гегемонії США над більшою частиною нового світу. Ця гегемонія зумовлена географічним положенням США – завдяки цьому положенню США є набагато сильнішими за своїх сусідів на Півночі та на Півдні, цілковито панують над центральною Америкою і можуть цінити ефективний тиск на північну частину Південної Америки.

2 - спробував проаналізувати різницю між геополітикою та політичною географією. Політична географія – це ключ до проблем воєнної і політичної стратегії, географічний фактор є постійним, незмінним, а тому і найбільш важливим у міжнародній політиці, але географічні факти не змінюються, але змінюється їх важливість для зовнішньої політики. Тому геополітика орієнтується не на географічну статику, а на динаміку силових відносин, які складаються навколо деякої території. Ця територія сприймається як ключова для здійснення впливу на решту силових відносин, які існують у найвіддаленіших куточках земної поверхні. Геополітика – це аналітичний метод, який дозволяє здійснювати ефективно міжнародну політику.

3 - вперше виокремив дві можливі стратегії зовнішньої політики США – ізоляціонізм та інтервенціонізм. Ізоляціоністи – виключність географічного положення США позбавляє їх інтересу до боротьби держав, які знаходяться по той бік океанів і змушує їх зосередитися виключно на Західній півкулі. Інтервенціоністи – головна мета США – це збереження рівноваги в Євразії та Азії, а вже потім закріплення свого панування в західній півкулі.

4 – вводить дві нові категорії геополітики. Римленд (берегова зона) – за географічною локалізацією співпадає із внутрішнім напівмісяцем у Маккіндера. Різниця полягає у тому, що Римленд формується не під тиском кочових народів суші, сам впливає на формування континентального простору. Берегова зона відіграє провідну роль стосовно континентального простору. Переформульовує формулу світового панування Макінндера: той, хто контролює Римленд, той контролює Євразію, а хто контролює Євразію, той контролює долю світу. Серединний океан – Північно-Атлантичний простір, полюсами якого є Західна Європа і Східне узбережжя США на чолі з Нью-Йорком. На підставі цих двох категорій обґрунтовує «політику анаконди». Суть цієї політики полягає в контролі над береговими зонами приморських країн Африки і Азії, включаючи Індію та Китай

5 – Політика анаконди є складовою політики сили. Головна мета зовнішньої політики – боротьба за силу. Сила – означає здатність нав’язувати свою волю іншим і виривати поступки у тих, кому її не вистачає. Політика сили передбачає дотримання стратегії інтервенціонізму. Дотримання політики ізоляціонізму призведе до оточення США ворожими державами. Не допустити політичного союзу між державами євразійського континенту. Інтегрований контроль над Євразії. Внутрішні силові відносини між євразійськими державами багато в чому визначають курс зовнішньої політики США. Недопущення утворення радянсько-китайського блоку. Якщо такий блок виникне – то США не зможуть контролювати євразійський континент і, більш того, у них не вистачить сил, щоби контролювати увесь світ.

6 – Велике значення Північно-Льодовитого океану. Це внутрішній океан для Євразійського та Американського континентів, його роль для американської стратегії, як у часи миру так і у часи війни, стане вирішальною, а роль тихого і атлантичного океану відійде на другий план.

ОСНОВНІ ТЕЗИ АТЛАНТИЗМУ СТОСОВНО ПІСЛЯВОЄННОГО УСТРОЮ СВІТУ були сформульовані Ліпманом у книзі – «Цілі США у війні». За Ліпманом – це наступні положення:

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ АТЛАНТИЗМУ

Кордон національної безпеки. Поняття базується на наступних положеннях:

  1. Теза про рухливий характер кордону.

  2. Використання доктрини Маккіндера стосовно західної півкулі.

Де проходить цей кордон? Це зона стратегічної оборони США. Така зона не повинна обмежуватися територіальними водами, її треба розповсюдити на обидва океани і заокеанські області.

Девіс – зона стратегічної оборони США має простягатися від арктичного узбережжя Канади через Середземне море і Близький Схід до віддалених берегів Китаю. «Зона оборони США – увесь світ» (1949 рік) – вся Північна і Південна Америка, більша частина Західної Європи, частина Північної Африки, вся Азія (за виключенням СРСР, Китаю та країн-членів ЛАД), вся Океанія і район Північного полюсу.

Універсальна формула – зона стратегічної оборони США проходить скрізь, де на карту поставлені американські інтереси. Сферою національних інтересів США, згідно Доктрини Картера (1977), є увесь світ.

Положення про поділ світу на зони впливу.

Атлантизм обґрунтовує два нових принципи – «принцип аерократії» і принцип «ефірократії» (панування в космічному просторі).

Глобальна географія епохи авіації, яка передбачає дає ще одну формулу світового панування – господарем планети буде той, хто панує в повітрі.

Дж.Лоен – як це не парадоксально, але американські концепції виконували ті ж функції, що і німецька геополітика – контроль над Хартлендом.

І.Валерстайн – з 1917 року США невпинно йшли до світової гегемонії. Боротьба за політичну гегемонію продовжувалася 30 років і отримала назву «тридцятирічною американською війною».

Принцип обмеженої війни Г.Кісінджера

«Ядерна зброя та зовнішня політика» - в першій частині аналізує доктрину США в до ядерну епоху. Стратегічна доктрина США в до ядерну епоху базувалася на двох основних положеннях – суто географічна гарантованість безпеки США; неможливість ніяких проміжних станів між тотальною війною і тотальним миром. Головна увага – на питаннях відкритої загрози. З огляду на це США не придавали незначним подіям, які не впливали глобальний стан подій. Головне – не допустити прямої агресії на своїй території. Але винайдення ядерної зброї створює можливість змінити рівновагу сил у світі за рахунок виключно технічного прогресу. Ядерна зброя зумовлює різноманітність форм нападу, серед яких починають домінувати політичні і психологічні форми. Тому потрібно сформулювати нову стратегію, бо: уявлення про агресію як про відкритий воєнний акт і уявлення про війну як тотальну боротьбу не відповідають епосі ядерної зброї.

Розгляд стратегії стримування. Політика стримування не є ефективною в епоху ядерної зброї, бо вона не враховує наступні моменти: