2. Структура та функції політичної культури

До компонентів політичної культури відносять:— знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;— характер відносин до політичних партій та інших суб'єктів;— політичну самоідентифікацію тощо.

Політична культура суспільства виявляється у функціюванні політичних інституцій, реальних суспільних відносинах, а показниками культури виступають, зокрема, якість приймання політичних рішень, електоральна поведінка суб'єктів політики, характер взаємодії політичних інституцій тощо.

Аналізуючи політичну культуру як соціальне явище і здійснюючи класифікацію політичної культури, американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба виокремили такі типи:

1) парафіяльна культура, для якої характерне індиферентне або негативне ставлення членів суспільстві до політичної влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті суспільства. Індивід тут усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави;

2) підданська культура характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки d ролі підданих (як об'єкти впливу політичної влади);

3) учасницька культура фіксує значний чи великий інтерес громадян до політики, активне ставлення до політичної влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Отже, запропонована типологія політичної культури визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільства.

Структура політичної культури складається з політичних знань, політичної ідеології та психології, політичного досвіду і традицій, політичних інституцій, норм і цінностей та засобів політичної діяльності. Усі складові політичної культури відіграють важливу роль як у світоглядній орієнтації громадян, так і у визначенні індивідуальних позицій практичної участі в політичному житті суспільства.

Політична культура виконує ряд функцій, до яких відносять:— забезпечення реалізації інтересів відповідних соціальних спільностей людей і політичної стабільності суспільства; — пізнавання й оволодівання політичними відносинами;— нормативно-регулююча функція;— реалізація політичної соціалізації;— комунікативна, прогностична та інші функції.