Словник політологічних термінів

Аболіціонізм – це суспільний рух за скасування певного закону.

Абсентеїзм – це ухиляння громадян, які мають виборче право, від участі в виборах.

Автократія – це система правління, за якої необмежена верховна влада в державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.

Авторитаризм – це державний устрій, характерними ознаками якого є режим особистої влади, відсутність демократичних інститутів, диктаторські методи правління.

Авторитет влади – це одна з форм легітимного виконання владних обов’язків. Таку якість суб'єкт влади може мати, а може й не мати.

Активність політична - одна з форм суспільної активності (діяльність соціальних суб'єктів), яка має за мету впливати на прийняття політичних рішень, досягнення здійснення своїх інтересів. Політична активність, яка властива як індивідам, так і масам, може бути як усвідомленою, так і стихійною.

Амбівалентність політична – це двоїстість чуттєвих переживань, яка виражається в тому, що один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні людини до навколишнього середовища й визначенні системи цінностей.

Аполітичність – це ухиляння від участі в політичному житті.

Виборча система – це сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.

Влада – це: 1) центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало політики, здатність, право й можливість суб'єкта політики нав'язувати власну волю, розпоряджатися іншими людьми, суспільними групами, державами за допомогою авторитету, закону, примусу тощо; 2) система керівних (державних) органів.

Волюнтаризм – це: 1) напрям політичної свідомості, який розглядає людську волю, суб'єктивізм як головний чинник політики; 2) політична діяльність, зумовлена передусім суб'єктивною волею керівних осіб і лідерів панівних політичних угруповань.

Вотум – це рішення, прийняте голосуванням, яке в парламентській практиці часто виражає довіру або недовіру урядові.

Вплив політичний – це дія (або утримання від дії) суб'єкта політики щодо інших суб'єктів або суспільства в цілому з метою реалізації власної мети й політичних програм.

Геноцид – це винищення окремих груп населення за расовими або релігійними мотивами. Конвенцією ООН (1948) геноцид оголошено злочином.

Геополітика – це політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики зовнішнім чинникам.

Глобалізм – це стиль у політиці, за якого певне питання розглядається і вирішується в контексті загальнолюдських проблем, що потребують для свого розв'язання спільних зусиль.

Громадянство – це формально зафіксований правовий зв'язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов'язків.

Громадянське суспільство – це сфера політичних відносин у суспільстві (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.), галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів.

Громадські організації – це добровільні об'єднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту багатогранних інтересів та запитів, діють відповідно до завдань та мети, закріплених у їхніх статутах.

Демагогія – це облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власної мети, переважно завоювання або утримання влади, маніпулювання свідомістю мас.

Демократія – це форма політичної організації суспільства, яка джерелом влади визначає народ, його право вирішувати державні справи, захищаючи водночас громадянські права й свободи.

Демократизація – це втілення демократичних принципів в організації суспільства.

Діяльність політична – це невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.

Екстремізм – це схильність до крайніх політичних поглядів (як "правих", так і "лівих"), прибічники яких удаються до радикальних (у тому числі насильницьких та терористських) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Електорат – це сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії або конкретної особи.

Ідеологія – це упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, мету й програми, спрямовані на закріплення, розвиток або зміну суспільних відносин. Як і політика, ідеологія має універсальний характер, тобто охоплює найрізноманітніші галузі думки, діяльності, поведінки, визначає їх спрямованість, мету й засоби.

Імідж політичний – це образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб з метою популяризації, політичної реклами і т. ін. Населення формує своє уявлення про політика не на підставі безпосередніх контактів, як це трапляється за звичайного знайомства, а на основі його символічних уявлень в межах суспільних комунікацій.

Інавгурація – це урочиста церемонія введення на посаду глави держави або посвячення в сан.

Інтрига політична – це збіг у часі й просторі низки різнопорядкових політичних подій і процесів, який задає якісно новий напрям розвитку політичної ситуації. Як правило, вона є результатом цілеспрямованих зусиль гри політичних сил або окремих політичних діячів для досягнення власної політичної мети.

Квота – це мінімум голосів, необхідних для отримання на виборах депутатського мандата.

Клерикалізм – це політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Коаліція – це союз політичних партій або угрупувань, створений на доб­ровільних засадах для спільної участі в виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.

Комюніке – це офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними й громадськими діячами, делегаціями в міжнародних переговорах.

Консенсус – це політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають змогу різним політичним силам, суб'єктам політики під час переговорів досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаємопорозуміння і взаємодію.

Консерватизм – це політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Конфедерація – це союз суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений з певною метою, зокрема координації дій у сфері політики (переважно в зовнішньополітичних і військових справах).

Конформізм – це згода, примирення, пристосовництво до різних думок і позицій, пасивне сприйняття існуючого ладу, панівних тенденцій, брак власної позиції у політиці.

Корупція – це злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення, типовими виявами чого є підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.

Легітимація – це процедура суспільного визнання, пояснення і виправдань певної дії особи, факту, що не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.

Лібералізм - політична та ідеологічна течії, що об'єднують прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва й демократичних свобод.

Лідер політичний — це глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу й здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.

Люмпени – це декласовані й деморалізовані верстви населення, які опинилися на "дні" суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

Люмпенізація – це процес втрати певним класом, соціальним прошарком характерних рис, перехід до нижчого соціального статусу. Здебільшого супроводжується втратою професіоналізму та соціальної ініціативи, безробіттям, правовим нігілізмом, зниженням рівня культури.

Масова свідомість – це один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації, що функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. Знаходять своє відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси й вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Монархія – це форма правління, за якої верховна державна влада цілком або частково зосереджена в руках однієї особи й передається у спадок. Розрізняють М. абсолютну (необмежену): Саудівська Аравія, Оман; конституційну (обмежену): Бельгія, Данія; виборну: Малайзія, Бутан; теократичну: Катар, Бахрейн.

Націоналізм – це: 1) світогляд і система політичних поглядів, що проголошують пріоритет національних цінностей щодо всіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, за якого нація розуміється як одержавлений етнос.

Національна ідея – це акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей; рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації, що є платформою національної ідеології і визначає теоретичні засади національної свідомості.

Національна свідомість – це сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.с. - універсам буття нації. Основними рівнями є: буденний, теоретичний, політико-державний.

Національні відносини — це відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними й політичними організаціями, установами - з іншого.

Нація – це: 1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї держави.

Обструкція – це спосіб вияву протесту, один із методів політичної боротьби, який полягає у спонуканні до зриву засідань або зборів (наприклад вчинення галасу) з метою недопущення або затримання прийняття небажаного для опозиції рішення, законопроекту тощо.

Олігархія – це форма державного правління, за якої політичне та економічне правління здійснюється невеликою групою людей, а також самою цією групою.

Опозиція – це: 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості в законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

Опортунізм – це політичний курс, який характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили або ідеології.

Охлократія – це: 1) ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп; 2) влада суспільно-політичних груп, що апелюють до популістських настроїв у їх примітивних, масованих варіантах, яка динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи масової свідомості, орієнтується на люмпенізовані та маргінальні верстви, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень. Перебування охлократії у владних структурах спричиняє публічний галас, безвихідні ситуації, різні авантюри, бешкети, корупційні скандали, тому вона є загрозливим політичним феноменом, який може призвести суспільство до загальнонаціональної катастрофи.

Паблік рилейшнз – це спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, що забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами, реалізується поширенням інформації, що розкриває механізми виконання владних обов’язків, які імітують довіру у взаємовідносинах влади й мас, є важливою складовою управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами та соціальним середовищем.

Пацифізм – це антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн незалежно від їх характеру й мети.

Плебісцит – це форма загального голосування, різновид референдуму.

Плюралізм – це система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій.

Політична доктрина – це система настанов, що визначають мету, яка за певних конкретно-історичних умов може бути прийнята для реалізації державою, партією або рухом, а також засоби її досягнення.

Політична культура – це сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

Політична система – це впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства., що визначається його класовою природою, соціальним ладом, нормою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.

Політична соціалізація – це засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її до політичної системи, до управління політичними процесами. Найважливішими її результатами є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що дають можливість суспільству бути спроможним забезпечити збереження, модернізацію або зміну політичного режиму.

Політичний режим – це сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади; співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів; становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій; правовим статусом особи; ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші політичні режими.

Політичні відносини – це відносини між суб'єктами політики в процесі завоювання та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері політики.

Політичні інститути – це сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).

Популізм – це загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Правова держава – це форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. В правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Самоврядування – це надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації такого права.

Соціалізм – це вчення про суспільний устрій, для якого характерний підхід до розв'язання всіх соціальних проблем з погляду суспільства як єдиного цілого. Основні тлумачення: 1) марксистське суспільство - перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціал-демократичне суспільство - процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічне завдання.

Суверенітет – це незалежність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. Суверенітет народу – це визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. Суверенітет особи – це право керуватися власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб'єктами.

Теократія – це форма державного правління, за якої політична влада належить духівництву або главі церкви.

Терор – це особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Широко використовується в якості засобу політичної боротьби в інтересах держави, організації або певної групи осіб. Головні елементи терору як метода політичної боротьби у мирний і воєнний час: індивідуальний, організований терор і терор як політика держави; терор як метод внутрішньополітичної боротьби і міжнародні терористичні акти.

Технократія – це соціологічна концепція, за якою керівною силою суспільства є науково-технічна інтелігенція.

Тоталітаризм – це політичний устрій, за якого державна влада здійснює повний контроль над усіма сферами життя суспільства. Характерні ознаки: відсутність демократичних свобод, громадянського суспільства, насильство, терор влади щодо народу, наявність єдиної державної ідеології, обов'язкової для всіх громадян.

Унітарна держава – це єдина неподільна держава, яка не має в своєму складі інших державних утворень (наприклад автономій), в якій функціонують єдині система права та конституція.

Фашизм – це правоекстремістська політична течія та ідеологія, що спирається на войовничий антидемократизм, расизм, шовінізм, доведені до істерії; на звеличування тоталітарної держави, обстоювання сильної, авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над людиною і державою.

Фундаменталізм – це радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм і мети будь-якої модернізації, обстоювання традиційних життєвих і світоглядних форм.

Харизматичний лідер – це громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішність, святість.

Шовінізм – це крайній вияв націоналізму, що полягає у надмірному звеличенні своєї нації, наданні їй винятковості, робить ставку на гноблення, поневолення "малих" народів, таврування їх за прихильність до своєї культури.