Словник політологічних термінів
Аболіціонізм – це суспільний рух за скасування певного закону.
Абсентеїзм – це ухиляння громадян, які мають виборче право, від участі в виборах.
Автократія – це система правління, за якої необмежена верховна влада в державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.
Авторитаризм – це державний устрій, характерними ознаками якого є режим особистої влади, відсутність демократичних інститутів, диктаторські методи правління.
Авторитет влади – це одна з форм легітимного виконання владних обов’язків. Таку якість суб'єкт влади може мати, а може й не мати.
Активність політична - одна з форм суспільної активності (діяльність соціальних суб'єктів), яка має за мету впливати на прийняття політичних рішень, досягнення здійснення своїх інтересів. Політична активність, яка властива як індивідам, так і масам, може бути як усвідомленою, так і стихійною.
Амбівалентність політична – це двоїстість чуттєвих переживань, яка виражається в тому, що один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні людини до навколишнього середовища й визначенні системи цінностей.
Аполітичність – це ухиляння від участі в політичному житті.
Виборча система – це сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.
Влада – це: 1) центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало політики, здатність, право й можливість суб'єкта політики нав'язувати власну волю, розпоряджатися іншими людьми, суспільними групами, державами за допомогою авторитету, закону, примусу тощо; 2) система керівних (державних) органів.
Волюнтаризм – це: 1) напрям політичної свідомості, який розглядає людську волю, суб'єктивізм як головний чинник політики; 2) політична діяльність, зумовлена передусім суб'єктивною волею керівних осіб і лідерів панівних політичних угруповань.
Вотум – це рішення, прийняте голосуванням, яке в парламентській практиці часто виражає довіру або недовіру урядові.
Вплив політичний – це дія (або утримання від дії) суб'єкта політики щодо інших суб'єктів або суспільства в цілому з метою реалізації власної мети й політичних програм.
Геноцид – це винищення окремих груп населення за расовими або релігійними мотивами. Конвенцією ООН (1948) геноцид оголошено злочином.
Геополітика – це політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики зовнішнім чинникам.
Глобалізм – це стиль у політиці, за якого певне питання розглядається і вирішується в контексті загальнолюдських проблем, що потребують для свого розв'язання спільних зусиль.
Громадянство – це формально зафіксований правовий зв'язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов'язків.
Громадянське суспільство – це сфера політичних відносин у суспільстві (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.), галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів.
Громадські організації – це добровільні об'єднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту багатогранних інтересів та запитів, діють відповідно до завдань та мети, закріплених у їхніх статутах.
Демагогія – це облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власної мети, переважно завоювання або утримання влади, маніпулювання свідомістю мас.
Демократія – це форма політичної організації суспільства, яка джерелом влади визначає народ, його право вирішувати державні справи, захищаючи водночас громадянські права й свободи.
Демократизація – це втілення демократичних принципів в організації суспільства.
Діяльність політична – це невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.
Екстремізм – це схильність до крайніх політичних поглядів (як "правих", так і "лівих"), прибічники яких удаються до радикальних (у тому числі насильницьких та терористських) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.
Електорат – це сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії або конкретної особи.
Ідеологія – це упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, мету й програми, спрямовані на закріплення, розвиток або зміну суспільних відносин. Як і політика, ідеологія має універсальний характер, тобто охоплює найрізноманітніші галузі думки, діяльності, поведінки, визначає їх спрямованість, мету й засоби.
Імідж політичний – це образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб з метою популяризації, політичної реклами і т. ін. Населення формує своє уявлення про політика не на підставі безпосередніх контактів, як це трапляється за звичайного знайомства, а на основі його символічних уявлень в межах суспільних комунікацій.
Інавгурація – це урочиста церемонія введення на посаду глави держави або посвячення в сан.
Інтрига політична – це збіг у часі й просторі низки різнопорядкових політичних подій і процесів, який задає якісно новий напрям розвитку політичної ситуації. Як правило, вона є результатом цілеспрямованих зусиль гри політичних сил або окремих політичних діячів для досягнення власної політичної мети.
Квота – це мінімум голосів, необхідних для отримання на виборах депутатського мандата.
Клерикалізм – це політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.
Коаліція – це союз політичних партій або угрупувань, створений на добровільних засадах для спільної участі в виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.
Комюніке – це офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними й громадськими діячами, делегаціями в міжнародних переговорах.
Консенсус – це політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають змогу різним політичним силам, суб'єктам політики під час переговорів досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаємопорозуміння і взаємодію.
Консерватизм – це політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.
Конфедерація – це союз суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений з певною метою, зокрема координації дій у сфері політики (переважно в зовнішньополітичних і військових справах).
Конформізм – це згода, примирення, пристосовництво до різних думок і позицій, пасивне сприйняття існуючого ладу, панівних тенденцій, брак власної позиції у політиці.
Корупція – це злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення, типовими виявами чого є підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.
Легітимація – це процедура суспільного визнання, пояснення і виправдань певної дії особи, факту, що не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.
Лібералізм - політична та ідеологічна течії, що об'єднують прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва й демократичних свобод.
Лідер політичний — це глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу й здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.
Люмпени – це декласовані й деморалізовані верстви населення, які опинилися на "дні" суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.
Люмпенізація – це процес втрати певним класом, соціальним прошарком характерних рис, перехід до нижчого соціального статусу. Здебільшого супроводжується втратою професіоналізму та соціальної ініціативи, безробіттям, правовим нігілізмом, зниженням рівня культури.
Масова свідомість – це один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації, що функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. Знаходять своє відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси й вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.
Монархія – це форма правління, за якої верховна державна влада цілком або частково зосереджена в руках однієї особи й передається у спадок. Розрізняють М. абсолютну (необмежену): Саудівська Аравія, Оман; конституційну (обмежену): Бельгія, Данія; виборну: Малайзія, Бутан; теократичну: Катар, Бахрейн.
Націоналізм – це: 1) світогляд і система політичних поглядів, що проголошують пріоритет національних цінностей щодо всіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, за якого нація розуміється як одержавлений етнос.
Національна ідея – це акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей; рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації, що є платформою національної ідеології і визначає теоретичні засади національної свідомості.
Національна свідомість – це сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.с. - універсам буття нації. Основними рівнями є: буденний, теоретичний, політико-державний.
Національні відносини — це відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними й політичними організаціями, установами - з іншого.
Нація – це: 1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї держави.
Обструкція – це спосіб вияву протесту, один із методів політичної боротьби, який полягає у спонуканні до зриву засідань або зборів (наприклад вчинення галасу) з метою недопущення або затримання прийняття небажаного для опозиції рішення, законопроекту тощо.
Олігархія – це форма державного правління, за якої політичне та економічне правління здійснюється невеликою групою людей, а також самою цією групою.
Опозиція – це: 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості в законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).
Опортунізм – це політичний курс, який характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили або ідеології.
Охлократія – це: 1) ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп; 2) влада суспільно-політичних груп, що апелюють до популістських настроїв у їх примітивних, масованих варіантах, яка динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи масової свідомості, орієнтується на люмпенізовані та маргінальні верстви, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень. Перебування охлократії у владних структурах спричиняє публічний галас, безвихідні ситуації, різні авантюри, бешкети, корупційні скандали, тому вона є загрозливим політичним феноменом, який може призвести суспільство до загальнонаціональної катастрофи.
Паблік рилейшнз – це спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, що забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами, реалізується поширенням інформації, що розкриває механізми виконання владних обов’язків, які імітують довіру у взаємовідносинах влади й мас, є важливою складовою управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами та соціальним середовищем.
Пацифізм – це антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн незалежно від їх характеру й мети.
Плебісцит – це форма загального голосування, різновид референдуму.
Плюралізм – це система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій.
Політична доктрина – це система настанов, що визначають мету, яка за певних конкретно-історичних умов може бути прийнята для реалізації державою, партією або рухом, а також засоби її досягнення.
Політична культура – це сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.
Політична система – це впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства., що визначається його класовою природою, соціальним ладом, нормою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.
Політична соціалізація – це засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її до політичної системи, до управління політичними процесами. Найважливішими її результатами є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що дають можливість суспільству бути спроможним забезпечити збереження, модернізацію або зміну політичного режиму.
Політичний режим – це сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади; співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів; становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій; правовим статусом особи; ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші політичні режими.
Політичні відносини – це відносини між суб'єктами політики в процесі завоювання та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері політики.
Політичні інститути – це сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).
Популізм – це загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.
Правова держава – це форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. В правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Самоврядування – це надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації такого права.
Соціалізм – це вчення про суспільний устрій, для якого характерний підхід до розв'язання всіх соціальних проблем з погляду суспільства як єдиного цілого. Основні тлумачення: 1) марксистське суспільство - перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціал-демократичне суспільство - процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічне завдання.
Суверенітет – це незалежність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. Суверенітет народу – це визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. Суверенітет особи – це право керуватися власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб'єктами.
Теократія – це форма державного правління, за якої політична влада належить духівництву або главі церкви.
Терор – це особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Широко використовується в якості засобу політичної боротьби в інтересах держави, організації або певної групи осіб. Головні елементи терору як метода політичної боротьби у мирний і воєнний час: індивідуальний, організований терор і терор як політика держави; терор як метод внутрішньополітичної боротьби і міжнародні терористичні акти.
Технократія – це соціологічна концепція, за якою керівною силою суспільства є науково-технічна інтелігенція.
Тоталітаризм – це політичний устрій, за якого державна влада здійснює повний контроль над усіма сферами життя суспільства. Характерні ознаки: відсутність демократичних свобод, громадянського суспільства, насильство, терор влади щодо народу, наявність єдиної державної ідеології, обов'язкової для всіх громадян.
Унітарна держава – це єдина неподільна держава, яка не має в своєму складі інших державних утворень (наприклад автономій), в якій функціонують єдині система права та конституція.
Фашизм – це правоекстремістська політична течія та ідеологія, що спирається на войовничий антидемократизм, расизм, шовінізм, доведені до істерії; на звеличування тоталітарної держави, обстоювання сильної, авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над людиною і державою.
Фундаменталізм – це радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм і мети будь-якої модернізації, обстоювання традиційних життєвих і світоглядних форм.
Харизматичний лідер – це громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішність, святість.
Шовінізм – це крайній вияв націоналізму, що полягає у надмірному звеличенні своєї нації, наданні їй винятковості, робить ставку на гноблення, поневолення "малих" народів, таврування їх за прихильність до своєї культури.
- Міністерство освіти і науки України
- Тема 10. Вибори й виборчі системи Загальні положення
- План лекції
- 10.1 Поняття виборів, їх види
- 10.2 Абсентеїзм і його причини
- 10.3 Виборча система: поняття, основні типи
- 10.4 Виборча система України
- Питання для самоконтролю
- Рекомендована література
- Тема 11 політичний процес Загальні положення
- План лекції
- 1 Суть політичного процесу
- 11.2 Політична участь. Стратегія і тактика в політиці
- 11.3 Політична стабільність. Типи політичних процесів
- Питання для самоконтролю
- Рекомендована література
- Тема 12 міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна в світовій спільноті Загальні положення
- План лекції
- 12.1 Сутність, зміст, еволюція та роль міжнародних відносин і зовнішньої політики держави
- 12.2 Зовнішня політика сучасної України. Україна в світовій спільноті
- Питання для самоконтролю
- Рекомендована література
- Тема 13 глобальні проблеми людства Загальні положення
- План лекції
- 13.1 Політична глобалістика: предмет, структура, категорії
- 13.2 Політичні аспекти глобальних проблем сучасності
- 13.3 Проблема підтримки миру
- 13.4 Демографічна проблема
- 13.5 Проблема подолання відсталості
- 13.6 Екологічна проблема
- Питання для самоконтролю
- Рекомендована література
- Методичні вказівки до самостійної роботи студентів з курсу "політологія"
- Тема 1 політичні ідеї давньогрецьких та давньоримських філософів
- Тема 2 політичні ідеї періоду реформації
- Тема 3 основні політичні ідеї представників теорії
- Тема 4 політичні ідеї в росії в першій половині XIX століття
- Тема 5 просвітницькі ідеї про суспільство та право в україні в XVIII столітті
- Тема 6 "залізний закон олігархізації" р. Міхельса
- Тема 7 бюрократія та бюрократизм у суспільно-політичному житті суспільства
- Тема 8 політичний процес
- Тема 9 людина і влада
- Питання з політології для студентів заочної форми навчання Розділ 1 що і яким чином вивчає політологія?
- Розділ 2 історія політичної думки
- Розділ 3 загальна політологія: теорія і практика політичного життя на україні
- Зміст тем семінарських занять
- Тема 1 політологія як система знань про політику
- Тема 2 становлення світової політичної думки
- Методичні вказівки
- Тема 3 політична влада
- Методичні вказівки
- Тема 4 політична еліта й політичне лідерство
- Методичні вказівки
- Тема 5 політична система суспільства
- Методичні вказівки
- Тема 6 політичні режими сучасності
- Методичні вказівки
- Тема 7 держава, як інститут політичної системи
- Методичні вказівки
- Тема 8 політичні партії і партійні системи
- Методичні вказівки
- Тема 9 вибори та виборчі системи
- Методичні вказівки
- Тема 10 політична свідомість і політична культура
- Методичні вказівки
- Тема 11 світова політика й міжнародні відносини
- Методичні вказівки
- Тема 12 сучасні глобалізаційні процеси
- Методичні вказівки
- Контрольні запитання відповідно до модуля № 1
- Екзаменаційні питання з курсу "Політологія"
- Словник політологічних термінів
- Список джерел інформації
- Тема 10 Вибори і виборчі системи 4
- Тема 11 Політичний процес 10
- Тема 12 Міжнародні відносини та зовнішня політика держави.
- Тема 13 Глобальні проблеми людства 26
- Навчальне видання Осіпов Олександр Михайлович
- Частина II Тексти лекцій