11.2 Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

Політична участь - це дії, що вживаються соціальною спільнотою, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір політичних лідерів на будь-якому рівні політичної влади - місцевому або загальнонаціональному. Політична участь може бути організованою або неорганізованою, епізодичною або постійною, що використовує законні або незаконні засоби влади.

Конвенціальна та неконвенціальна політична участь. До політичного процесу далеко не однаково залучені індивіди та соціальні спільноти, верстви населення, які знаходяться всередині певної політичної системи. Одні індивіди та соціальні групи є байдужими до політики, другі - рідко беруть участь у політиці, треті- заохочені та захоплені політичною боротьбою тощо. За мірою участі в політичному процесі можна виділити ряд груп: а) не в політиці; б) ті, хто голосує на виборах; в) ті, хто бере участь у діяльності політичних партій та інших політичних об’єднаннях; г) ті, що беруть участь у пошуках політичних кар'єр, та політичні лідери. Такі погляди на політичну активність є конвенціальними, тобто легальними, регламентованими законом види політичної участі. Але існують і неконвенціальні види політичної участі: різноманітні форми протесту, протести проти безпутних дій політичного режиму, відмова підкорятись несправедливим законам та політичним рішенням.

Автономна й мобілізуюча участь. Автономна політична участь — це свідома активність окремих громадян, більш-менш безпосередньою метою яких є вплив на позицію й діяльність політиків, які обираються виборцями. Такий вид участі поширений у країнах демократичного режиму. Розуміння міри важливості політичного рішення є стимулом активної політичної участі.

Політична мобілізуюча участь - це вимушена дія, коли участь у політичних актах, подіях залежить від неполітичних стимулів. Участь, що мобілізується, характерна для традиційних суспільств та тоталітарних політичних режимів.

Звичайно, активність та інтерес до політики виявляє в суспільстві меншість людей. Для багатьох політичних систем характерними є пасивність та політична байдужість людей до політики. Залучення людей до власних проблем, намагання досягти професійної кар'єри, захоплення богемним життям або субкультурою викликає в них апатію, байдужість до політики.

Звичайно ж, на участь або неучасть у політичному житті, активність, пасивність тощо по-різному впливають і соціальні фактори: освіта, соціально-економічний статус, вік, стать, постійне місце проживання тощо.

Політичне керівництво соціальними спільностями й масами, що передбачає збір і опис емпіричної інформації, на базі якої визначаються розстановка та співвідношення соціально-політичних сил, а також складається прогноз розвитку, що передбачає ситуації, пропонує перегрупування сил і установлює стратегію й тактику політичної діяльності в політичному процесі. Політична діяльність охоплює всі форми політики й має власну внутрішню структуру: політичне керівництво державою і суспільством; політичне функціонування; участь громадян у політичному житті суспільства; політичний маркетинг, тобто систему рекламності. У діяльності, спрямованій на визначення системи, мети й завдань, на формування політичної стратегії, політичної тактики на основі аналізу реальних політичних подій та явищ, на прогнозування політичного розвитку полягає суть політичного керівництва. Політичне керівництво формує політичну платформу. Політична платформа - це сукупність теоретичних та ідейних положень, практична програма, вимоги, лозунги, що висуваються політичними партіями й державними структурами і якими керуються у своїй діяльності держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання. Існують визначення як політичної стратегії, так і політичної тактики та політичного курсу.

Політична стратегія - це визначення довготривалої мети, широкої програми дій, повсякденних завдань, загальної довготривалої лінії політичної поведінки, основних напрямків діяльності, науково обґрунтованого розвитку реальних політичних подій і явищ тощо. Стратегія визначає і забезпечує основний напрямок політичної діяльності суб'єктів влади та політики. Її об'єктом є формулювання головної мети, програм на певному етапі політичної діяльності суб'єктів політики, винайдення шляхів та засобів їхнього досягнення.

Тактика є частиною стратегії, політичною лінією суб'єктів політики на порівняно нетривалий період, сукупністю шляхів, форм, прийомів, методів та засобів реалізації політичних ідей і програм, досягнення головної мети й завдань стратегії. Політична тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковується їй. Політична стратегія і політична тактика – це складові політичного керівництва, тісно взаємопов'язані між собою.

Конструктивна політична стратегія передбачає і прогресивний політичний розвиток, передбачає конструктивне обралися засобів і методів її здійснення.

Важливою ланкою у виробленні стратегії і тактики у політиці стає процес прийняття рішень, постановка мети і завдань.

Для організації політичної діяльності з реалізації певної мети та рішень особливе місце займає обрання засобів.

У політичній діяльності необхідно вміти наступати й відступати. Політична стратегія наступу, як правило, передбачає прийняття політичними інститутами певних рішень про наступ. Чимале політичне навантаження виконує і політичний відступ. Вчасно відступити для того, щоб зберегти сили, набратись нової енергії, а потім піти в наступ і добитися успіху тощо. У політичній стратегії і тактиці особливе місце займають ізоляція та нейтралізація опозиційних сил. Ізоляція передбачає тимчасове припинення політичної діяльності опозиції. Нейтралізація передбачає також перевірку можливої зміни інших політичних ресурсів, досягнення результативності політичної діяльності, де має значення "політичний контроль". Поняття "ситуація контролюється", поширене в політичній практиці, означає локалізацію сил, що мають право контролю політичної поведінки об'єкта, стабільність стану, що знаходиться в центрі уваги.