Аргументація

У риториці все підпорядковане мистецтву переконання. На етапі інвенції— це підбір матеріалу, в диспозиції— його розташування, в елокуції—добір мовних засобів і способів їх подачі, в мнеморії — запам'ятовування найважливішого, в акції—характер мовної пове­дінки і паралінгвістичних прийомів (виголошення, міміка, кінеси-ка, жести). Це підтвердження (сопйгтагіо) і спростування (гегйіагіо) певних положень.

Проте основним етапом і змістом переконання є аргументація як логічна частина диспозиції.

Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат— мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза (гр. ІЬеаіз), аргу­мент (лат. аг§итеп1ит), демонстрація (лат. аетопай-аііо).

Теза

Теза (у перекладі з грецької положення) потребує доказу, а часто і додаткового розгортання.

Теоретично кожна теза ніби має право на докази її істинності чи неістинності. Проте практично більшість тез приймаються без до­казів як очевидно істинні для оперативної пам'яті. Спільні фонові знання формують «енциклопедичне середовище» (Є. Клюєв), з якого кожний учасник мовного спілкування в разі потреби шукає і добирає потрібні аргументи.

Теза створює базу для наступних міркувань. Вона може бути дуже стислою, але глибоко змістовною чи полемічне загостреною, або й просто примітивною. В античній риториці вимагалось від ораторів вміння аргументувати будь-яку тезу. Арістотель вважав, що треба вміти розвивати і аргументувати тезу в обидві протилежні (позитивну і негативну) сторони і під різними кутами зору, напри­клад, шукати істинність і неістинність, корисність і некорисність, доцільність і недоцільність. Такі зумисне дискусійні ситуації у на­прямках як «за» (рго), так і «проти» (сопїга) були, як правило, ігро­вими, тренувальними. В реальних мовних ситуаціях тези аргумен­туються в одному напрямку — істинності або неістинності.