Закон суперечності
Цей закон Арістотель у праці «Метафізика» сформулював так:
«Неможливо, щоб одне й те саме разом було й не було властиве одному й тому самому і в одному й тому ж смислі». Сучасне його формулювання таке: жодне судження не може бути одночасно істинним і неістинним. Інакше виникне суперечність цих смислів, тобто цей закон оберігає мовців від тупикових, безвихідних ситуацій.
Припускається, що два судження про щось одне (річ, особу) можуть бути одночасно суперечливими: одне істинне, друге не-істинне, але логічний закон не порушиться тільки в тому випадку, якщо вони будуть належати різним особам. Це означатиме, що співрозмовники дотримуються різних поглядів, вони мають на це право.
Цей закон також діє в межах одного мовного вираження (вислову, тексту) і в один і той же час. В інший час вислів може означати судження протилежне, тобто те, що було вчора гарним, сьогодні стало поганим, але судження тільки одне, а не два одночасно.
Отже, закон суперечності полягає в тому, що судження і його заперечення не можуть бути одночасно істинними. Цей закон стосується тільки мовного вираження, а не реальних суперечностей у життєвих чи природних ситуаціях. Літом може бути дуже холод-1 но — це суперечність у природі, але наше називання цього не є | суперечливим судженням. Воно було б суперечливим, якби ми ка-^ зали про це одночасно — сьогодні дуже холодно і дуже тепло. Не ;; можна одночасно стверджувати і заперечувати одне й те саме.
; Предмет мовлення має бути ідентичним, тотожним самому собі ,' (закон тотожності), мовлення про нього (предмет) також повинне
бути ідентичним собі, не суперечливим (закон суперечності). ; Ритори-софісти упродовж V ст. до н. е. вчили молодь не стільки мудрості, скільки вправності переконувати людину в істинності навіть неістинних суджень. Вони керувалися філософією, що «людина є мірилом усіх речей» (Протагор). Для цього користувалися «гнучкими» поняттями, на зразок: смерть є зло для тих, хто помирає, а для грабарів — благо. Це все є істинним одночасно, але для різних людей.
- Л.І. Мацько, о.М. Мацько
- Передмова
- Вступ Риторика як наука і навчальна дисципліна
- Основні поняття класичної риторики
- Основоположні розділи класичної риторики
- Зв'язок риторики з іншими науками
- Історія риторики
- Антична риторика
- Міфологія красномовства
- Риторика Давньої Греції
- Ораторство Демосфена
- Сократ як ритор
- Платон про риторику
- Риторика Арістотеля
- Риторика еллінської Греції
- Риторика Стародавнього Риму
- Риторика Цицерона
- Оратор Гай Юлій Цезар
- Риторика в Римській імперії
- Педагогічна риторика Квінтіліана
- Нова риторика періоду Римської імперії
- Вітчизняна риторика
- Мовотворчість Івана Вишенського
- Мовна спадщина Григорія Сковороди
- Риторика в Кисво-Могилянській академії
- Феофан Прокопович
- Теоретична риторика
- Інвенція
- Основні закономірності риторики
- Концепція
- Моделювання аудиторії
- Стратегія і тактика
- Комунікативні ознаки мовлення
- Основна частина диспозиції
- Дедуктивний метод
- Індуктивний метод викладу
- Аналогійний метод
- Стадійний метод
- Концентричний метод
- Аргументація
- Аргумент
- Закони логіки
- Закон тотожності
- Закон суперечності
- Закон виключення третього
- Закон достатньої підстави
- Аналогійна аргументація
- Демонстрація
- Логічні помилки
- Логічні помилки у структурі силогізму
- 2. Теоретична риторика .................................................. 90