logo
Pol_tolog_ya

25. Сучасні концепції політичного лідерства

Сучасні концепції політичного лідерства присвячені з’ясуванню або причин і потреб лідерства, або його природи; переважно вони мають описовий характер. Але вони (ці концепції) дозволяють з’ясувати головні проблеми дослідження лідерства. До речі, сучасна політична наука виокремлює такі основні теоретичні напрями: теорії лідерських рис; теорії довкілля, або ситуаційні теорії; особистісно-ситуаційні теорії; теорії „сподівання – взаємодія”; гуманістичні теорії; атрибутивні теорії; теорії „обміну”, „трансактивного аналізу” і „трансформаційного лідерства”; мотиваційні теорії.

Розглянемо окремі концепцій цих теоретичних напрямів, викладені у працях сучасних західних науковців-політологів.Теорії лідерських рис, або теорії „великої людини”

Сучасні концепції цього напряму мають глибокі історичні корені. Вже в давнину політичні, військові, інтелектуальні та просто людські якості видатних діячів привертали особливу увагу політичних мислителів. Платон, Аристотель, Конфуцій, Плутарх, Светоній, Таціт, Макіавеллі, Гегель, Карлейль, Ніцше, Вебер виокремлювали людину-лідера, спираючись винятково на її особистісні якості.Сучасні західні автори концепцій людських рис, зокрема, Б. Басс, Є. Боргатт, Р. Каттел, Г. Стайс, Р. Манн, А. Роутон, Е. Роуз, М. Гантер намагалися пояснити процес становлення і розвитку лідерства виявленням тих чи інших рис характеру індивіда.Англійські дослідники Р. Каттел і Г. Стайс на основі аналізу особистісних рис характеру визначили чотири типи лідерів: 1) „технічний” лідер, здатний ефективно вирішувати найближчі завдання методом впливу на підлеглих; 2) „видатний” лідер, який справляє найбільший вплив на своє оточення; 3) „соціометричний” лідер як найбільш симпатичний для однодумців; 4) „виборний” лідер. Р. Манн виокремлює якісні риси особи, що значно впливають на поведінку людини як лідера, на ставлення до нього оточення. З концепціями лідерських рис тісно пов’язана концепція М. Вебера про харизматичне лідерство, яке охоплює певну владу над послідовниками, особливо в періоди криз і революційних змін, коли найгостріше відчувається потреба у директивних діях.

26. Поняття, структура і функції політичної системи.

Політична система складається з ряду елементів — державних і громадських організацій та інститутів, що беруть участь у державному і суспільно-політичному житті країни. Для того, щоб вірно визначити структуру політичної системи, необхідно виділити певні критерії характеристики її елементів. При цьому основними вимогами буде внутрішня упорядкованість (організаційний критерій), політична спрямованість діяльності (політичний критерій), яка повинна виражатися нормативно у відповідних статутах, програмах, положеннях, що відображають мету створення політичної організації, основну сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо (програмний критерій). Критерій програмності дає можливість визначити ступінь участі тієї чи іншої організації у політичному житті країни, зафіксувати її політичні цілі і завдання, тобто включити у політичну систему суспільства.

З позицій організаційного критерію, політична система характеризується внутрішньою упорядкованістю: компоненти управляючої системи державно-організаційного суспільства зв'язані відносинами влади.

Політична система складається з підсистем, які взаємопов'язані одна з одною і забезпечують функціонування публічної влади. До них слід віднести такі підсистеми:

1. Інституціональну (держава, партії, групи тиску, засоби масової інформації, церква тощо).

2. Нормативну (політичні, правові, моральні норми, звичаї, традиції, символи). Через них політична система здійснює регулятивний вплив на діяльність інститутів, поведінку громадян.

3. Комунікативну (форми впливу влади, суспільства й індивіда як усередині системи, так і з політичними системами інших держав).

4. Культурну (система цінностей, релігія, ментальність).

5. Функціональну (засоби і способи реалізації влади, до яких належать злагода, примус, насильство, авторитет тощо). Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого спрямована на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві. Політична система виконує певні функції. У теорії систем під функцією розуміють будь-яку дію, спрямовану на підтримання системи в стійкому стані і забезпечення її життєдіяльності. Термін «функція» використовується у різних значеннях. Одні автори зазначають, що дане поняття виражає взаємозалежності різних факторів. Інші — під функцією розуміють спрямування у рамках об'єкта дослідження. Її також можна визначити як результат певної соціальної дії, процесу, явищ. Слово «функція» означає сукупність усіх (як очікуваних, так і непередбачуваних) наслідків, процесів, явищ, їх роль у суспільній системі. Найчастіше це поняття застосовується для позначення основних, найважливіших для соціальної системи процесів. Функціями політичної системи є наступні: політичної соціалізації; реагування; регуляції; екстракційна; дистрибутивна; адаптації.

Політична система може мати різні додаткові характеристики та особливості залежно від конкретних історичних обставин, духовного життя суспільства, національних традицій, психології, менталітету.

До її складу можуть входити як формальні, так і фактичні соціальні інститути, що формують соціальні цілі й ідеали життя суспільства, які перетворюються потім у конкретні політичні функції.