2.1 Традиціоналізм в Україні

Традиціоналізм - світогляд або соціально-філософський напрямок, яке виражену в традиції практичну мудрість ставить вище розуму або контрреволюційні консервативно-реакційні ідеї, що представляють собою ідеологічно оформлену захисну реакцію на відхилення культури та соціуму від якоїсь ідеалізованої соціокультурної моделі, представляє собою загальний стійкий порядок. Поняття традиціоналізму та консерватизму дуже близькі, однак консерватизм не заперечує еволюційний розвиток суспільства. Примітивний, дорефлектівний традиціоналізм відрізняється практичною відсутністю протистоїть змінам групи людей і повязаний з міфологічними уявленнями про традиції. Традиціоналізм характерний для політичного реакційного руху. Для традиційного суспільства, як і для внутрішньо конфесійні ортодоксії характерні моноцентризм і авторитаризм. У принципі традиціоналісти затребувані реальною політикою і в той же час як самостійна сила консерватори-традиціоналісти ще не склалися. Партія, якою б «правою» і «реакційною» вона не була, змушена орієнтуватися саме на масу. Навіть якщо вона іменує себе «союзом» або «орденом», при цьому категорично відкидаючи назву «партія», суті це не змінює. Мова все одно йде про політичну організацію, яка звертається до всіх соціальних верств і включає до свого складу представників цих верств.

В шуканні себе і своїх традицій нетерпеливість штовхає українців до духовного явища, що його можна було б назвати потягом до ворожбитства. Висловлюється він виявами нижчих емоцій і браком відповідальності в відношенні до власної раси. Багато спричинилося тут деяке відчуття меншовартості по поразці, що висловлюється в помпатичній демагогії. Зрештою, цю демагогію бачать українці і в чужинців з нормандським культурним підложжям. Так само звідти приходить розуміння історії не як постійного зусилля раси, а лишень як вибуху мальовничого запального ентузіазму, як наскоку, з пізнішою заплатою за це безтурботним життям, своєрідною посадою. На загал гасла, пропаговані в цій атмосфері, є чужинецькі і то переважно з сусідських, не найкращих взірців.

Критика ворожбитів наївна. Непошана до засад еліти і ієрархії відбивається

передусім на тих, хто висловлює цю непошану. Тло до цих усіх теорій творять особисті відрухи і претензії. В цілому ворожбитстві найважливішим, однак, є не інтелектуальна істерія, а нехіть цих прорізних ворожбитських гуртків бути спадкоємцями в українській історії. Це майже цілковите повторення явища культурницької кулішівської нехіті. На щастя, тепер є інші часи - тепер є духовні сили, що успішно протиставляються цьому неспокоєві і пораженству. Це сили традиціоналізму.

Найближчий у часі є воєнний традиціоналізм. Культ боротьби недавніх років зростає поволі, але певніше від усіх відрухів. Ще замало розуміють сучасники, якою великою річчю були вимарш на фронт легіону УСС в 1915 p., вступ до Києва в 1918 синьожупанників, зорганізованих Союзом Визволення України, і врешті - полки богданівців і полуботківців. "Війна, і тільки війна підносить до найвищого напруження всі засоби енергії людей і зазначає своїм стигматом великі народи і раси" (Муссоліні). Спеціально серед молоді вилонюється свідомість значення тої боротьби. Поки що є лишень культ жертв (Базар, Крути, М.Міхновський), але зближається вже й глибше розуміння боротьби не як жертви, а витривалості.

Новітній державний традиціоналізм українців, або, скоріш, легітимізм, може мати в майбутньому величезне значення. Все залежить від того, як довго зможуть носії державності всупереч усьому чинити так, як би ця державність існувала далі.

В українськім, досить слабім монархічнім легітимізмі тепер тяжко зорієнтуватися. Невідомо, чи цей монархізм для його носіїв є традицією верховного морального авторитету, символу традицій раси, як у Британії, чи скоріш кондотьєрсько-фюрерівською тенденцією? Великим мінусом українського монархізму є брак хреста крови, брак воєнних традицій. Цікаво, то серед іншого, без порівняння сильнішого, демократично-республіканського легітизму на перше місце висовуються історичні, гетьманські традиції, а майже зникли соціалістичні. Культ гетьманів плекають гетьманські традиції, а майже зникли соціалістичні. Культ гетьманів плекають майже виключно українські демократи. а не гетьманці. Врешті не можна поминути ще однієї ідеї. а радше історичного клімату, що дає багато традиційного сучасним українцям, - це клімат західного Пємонту України.

В кінці XIX і початку XX ст. західній Пємонт відігравав не меншу роль від східного Пємонту - Гетьманщини в кінці XVIII і на початку XIX ст. Його індивідуальність виразна й творча. Це - одна з найцікавіших земель в історії обіч чорноморсько-таврійського державного центру, князівського Києва і гетьманської Полтавщини та Чернігівщини. Тут менше відчувається мореплавський характер української раси, зате тут тільки зосталися великокиївські традиції. Пошана до своєї аристократії зменшилася недавно, а нехіть до власної ієрархії пробуджена заледве кільканадцять літ тому. Але хоч тут уже нема українських аристократичних родоводів, проте є ще родоводі іншої ієрархії: в україно-католицьких "Шематизмах" легко знайдемо традиції ХІ-ХІ1І століть. Властиво, духовність цього Пємонту була менше змінена козацькою традицією і мілітарним устроєм Козацької Держави XVII-XVIII ст. Як слушно каже дослідник, "еволюція Галичини повільніша, лінія цієї еволюції простіша" (Б.Ольхівський).

В теперішніх часах ніяка земля не дорівнює галицькій в одній дуже важливій позиції української духовності: витворення добре вишліфуваного типу українського громадянина, свідомого своїх прав і обовязків, і хоч і не з мальовничим, але дуже глибоким українським солідаризмом.

В сучасних українських генеральних ідеях бачимо велике багатство і різнорідність. Правдоподібно, формальна різнорідність їх тільки буде збільшуватися. Але, реально беручи, ці всі ідеї можна вкласти в дві тенденції. Одна - еллінського типу творчість базується передусім на натхненні, на красі логіцизму, не раз попросту на більш чи менш примітивному експромті - несподіванці. Друга тенденція - це чисто готське прагнення вкласти ціле буття українських груп і одиниць в один розмірений ритм, повязаний традиціями.

Обидві тенденції часто переплітаються в сферах українських ідей. Можливо, що тільки глибоке відчуття підложжя української раси, солідаристичного трипільства помогло б усталити ієрархію для обох тенденцій українського характеру. Свідомість цього характеру і його вислову в історії, може б, зблизила українців до поняття дійсної еліти, носительки цієї свідомості, а передусім дала б одність організації, одність історії і одність погляду на будучину.