1.1 Поняття виборчої системи та її види

Виборча система - це сукупність встановлених законом правил, принципів і прийомів проведення голосування, визначення його результатів і розподілу депутатських мандатів. Виборчі системи взаємоповязані з формою правління і політичною культурою кожної країни. Вони змінюються в умовах великих суспільних змін. Виборча система - важливий елемент політичної системи держави, вона регулюється правовими нормами, які в сукупності утворюють виборче право.

Виборча система охоплює:

а) принципи та умови участі у формуванні органів, які обираються

б) організацію і порядок виборів (виборчий процес) і відкликання виборних осіб.

Визначаючи умови участі громадян у формуванні виборних державних органів, виборчі системи виходять з принципів загальності та рівності, проте ці принципи нерідко обмежуються різного роду виборчими цензами. Виборчий процес включає: призначення виборів (як правило, це - прерогатива глави держави), реєстрацію виборців у встановленому законом порядку, організацію виборчих округів, районів і т. д., які формуються відповідно до принципів представництва (територіальним, національним, виробничим).

Основні виборчі системи оцінюються за трьома критеріями:

1) репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті існуючий спектр політичних сил,

2) простота механізму виборів,

3) коректує мого результатів виборів у разі розчарування виборців в депутатах .

Всього існує 4 види виборчої системи:

Мажоритарна виборча система.

При мажоритарній системі кваліфікованої більшості закон встановлює певну частку голосів, яку має отримати кандидат (список кандидатів), щоб бути обраним. Ця частка більше абсолютної більшості, тобто більше 50% плюс один голос. Якщо при мажоритарній системі кваліфікованої більшості в першому турі ніхто не перемагає, слідує другий тур, який зазвичай проводиться через одну - два тижні. У другому турі на нове голосування виборців при даній системі зазвичай виносяться дві кандидатури, які набрали найбільше число голосів в порівнянні з іншими. Мажоритарна система відносної більшості є однією з найменш демократичних виборчих систем, основними вадами якої є:

1) значне число голосів виборців залишаються «викинутими», не враховуються при розподілі мандатів,

2) спотворюється картина реального співвідношення політичних сил у країні: партія, що отримала меншість голосів виборців, отримує більшість депутатських місць.

Пропорційна виборча система.

Дана система передбачає розподіл місць у парламенті згідно з кількістю (процентної пропорцією) голосів, отриманих на виборах за партійними списками в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі (Нідерланди) або в декількох великих регіональних округах. Розподіл місць відбувається або за найбільшим залишком, або за найвищим середньому, або на основі виборчої квоти. Виборча квота обчислюється шляхом ділення загальної кількості голосів виборців, поданих в окрузі, на число мандатів, що підлягають розподілу, тобто визначається мінімальна кількість голосів виборців, яке необхідно набрати партії, щоб отримати один мандат. За методом найбільшого залишку нерозподілені мандати віддаються партіям, які мають найбільші залишки голосів виборців. Переваги пропорційної системи виборів реалізуються при сталій багатопартійності. За відсутності ж такої ця система може призвести до появи фрагментарного депутатського корпусу і частої зміни урядів, що послабить ефективність демократичного устрою.

Змішана виборча система.

Суть змішаної системи полягає в тому, що частина депутатського корпусу обирається за мажоритарною системою, а частина - за пропорційною. Один голос виборець віддає за конкретного кандидата, який балотується в даному виборчому окрузі, інший - за політичну партію. Своєрідну, досить складну, здатну пристосовуватися до ситуації в країні змішану виборчу систему застосовують Мексиканські Сполучені Штати. Відповідно до Федерального Закону про організації та виборчому процесі, Палата депутатів Федерального Конгресу складається з 300 депутатів, які обираються за мажоритарною системою відносної більшості по уніномінальним округах, і до 100 депутатів, які обираються за системою пропорційного представництва з поліномінальної виборчих округах на основі регіональних списків. Депутати Палати сенаторів обираються за мажоритарною системою відносної більшості. Для обрання 100 депутатів за принципом пропорційного представництва засновуються до пяти поліномінальної виборчих округів в країні.

Виборчі системи єдиного неперехідного голосу і кумулятивного вотуму.

Виборча система єдиного непередаваного голоси, також вельми рідкісна (застосовувалася в Японії), вважається полупропорціональной, так як менше спотворює співвідношення сил між політичними партіями, ніж звичайна мажоритарна система. Створюються багатопартійні округу, як завжди буває при пропорційній системі, але кожен виборець може голосувати тільки за одного кандидата з того чи іншого партійного списку, що міститься в бюлетені. Обраними вважаються кандидати, що зібрали більше голосів, ніж інші, тобто діє принцип мажоритарної системи відносної більшості 9чісло обраних відповідає числу мандатів по округу). Виборча система Кумулятивного вотуму характеризується тим, що кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід обрати кандидатів або менше (зрозуміло, кількість голосів у всіх виборців однакове), і розподіляє свої голоси між кандидатами як завгодно: може віддати декільком кандидатам по одному голосу, а може, наприклад, якогось одного з кандидатів віддати всі свої голоси, акумулювати їх у нього. Звідси і назва системи (від лат. Cumulatio - скупчення).

Кожна з основних виборчих систем в Україні, в тому числі і змішана, має сильні і слабкі сторони.

Сильні сторони:

1. Порівняльна легкість формування уряду і його велика стабільність.

2. Формування стійких звязків між виборцями і депутатами.

Слабкі сторони:

1. Спотворює багато в чому реальну картину переваг і волю виборців.

2. Залежність виборів від розподілу виборців по округах.

У 2006 році наша країна вперше обирала парламент за пропорційною партійною системою. Досвід попередніх виборів показував, що змішана система (коли частину Верховної Ради обиралася за партійними списками, а частина - у мажоритарних округах) була далека від ідеалу. На виборах 1998 і 2002 років (особливо, що стосується мажоритарної складової) широко застосовувався адміністративний ресурс. Партії не мали достатніх законодавчих та виборчих мотивів для свого розвитку, а тому й уся партійна система перебувала в періоді юнацького дозрівання. Отже, можна зробити висновок, що політичну систему України не можна змінювати в інтересах тієї чи іншої політичної сили. Потрібна раціональна виборча система. Потрібно визначити, для чого це потрібно і яка саме виборча система буде оптимальною на рівні парламенту і на рівні місцевих рад, причому на різних рівнях місцевих виборів.