Виборча система: поняття, історія, сучасні форми

контрольная работа

1.2 Історія виникнення виборчої системи

Поняття "вибори" має різні значення в різні епохи. Нерідко воно буває дуже далеким від того значення, яке надається йому сьогодні.

Інститути афінської демократії сформувалися і функціонували в VIII - VI ст. до н. е. Для нас вони важливі, перш за все, тим, що ідеї та принципи народовладдя, втілені в інститутах афінської демократії, надали великий вплив на теорію і практику державного будівництва наступних епох. Саме тут зародилися фундаментальні поняття демократії: верховенство закону, виборність владних органів і посадових осіб, активну участь громадян у вирішенні державних питань.

В основі народовладдя в Афінах лежала полісна демократія (поліс - місто-держава, особлива форма соціально-економічної і політичної організації Стародавній Греції). Для полісної демократії характерним була участь населення в управлінні. Політичними правами в Стародавній Греції мала тільки певна частина населення. У категорію повноправних громадян включалися чоловіки, які досягли повноліття, що володіли земельною власністю, і здатні нести військову службу. Система органів влади Афін включала Народні збори, Ареопаг, Рада Чотирьохсот, колегію архонтів та інші магістратури. Вищим владним інститутом вважалося Народні збори, куди мали доступ усі вільні люди, що мали право носити зброю.

Античні принципи громадянської свободи, рівності активно використовували в Римській республіці (V - I ст. До н. Е..). Вищим носієм державного суверенітету в республіці вважався римський народ, який висловлював свою волю через народні збори (коміції). Коміції приймали і скасовували закони, укладали мир і оголошували війну, обирали магістратів і жерців, проводили культові заходи, розбирали апеляції на рішення суду. Основним владним органом у Римі був сенат. Його рішення носили обовязковий характер.

Період пізньої Римської імперії (III - V ст.) Став заходом епохи Античності і одночасно зародженням нової - Середньовіччя. Зароджується середньовічний Захід, де відбувається еволюція державних і громадських інститутів. У період раннього середньовіччя (V - XI ст.) Організація управління у германських племен носила характер "військової демократії". Кожен повноправний член німецького племені особисто і безпосередньо брав участь в управлінні, виступав носієм народовладдя. У франків еволюція народних зборів йшла в напрямку посилення державної влади і відповідно до все більшої усунення широких народних мас від участі в справах держави. Еволюція інститутів самоврядування в англосаксонських королівствах (V - XI ст.) Йшла за тим же шляхом, що і у франків, хоча в ранньосередньовічної Англії елементи "військової демократії" зберігалися набагато довше, перш за все, у системі місцевого самоврядування та судово-адміністративного уст-влаштування. Таким чином, для ранньосередньовічного суспільства характерно слабкий розвиток виборчих принципів. У X - XIII ст. вибори і виборчі процедури в Західній Європі отримують значний імпульс до розвитку. Це було повязано з виникненням середньовічних міст і новою організацією влади. Характерними інститутами міського самоврядування були ради і очолюють їх мери. Виборчі правила були досить жорсткими. У багатьох комунах обрані особи не могли відмовитися від обрання. У XIII - ХVI ст. в Західній Європі виникають станово-представ-тільні установи і відповідно вдосконалюються виборчі процедури. Панівною формою державного устрою стає станова монархія, яка прийшла на зміну феодальної роздробленості. У 1265 р. в Англії в розпал конфлікту опозиції з королем було скликано збори, на яке, крім знаті, запрошувалися по два лицаря від кожного графства і по два представника від найбільш значущих міст. Так народився англійський парламент. Впорядковані парламентські сесії розпочалися з 1295 коли королем Едуардом I був скликаний "Зразковий парламент". У ХIV - ХV ст. складається уявлення і про статус депутата, яке включало ряд юридичних привілеїв, перш за все депутатську недоторканність (охорона життя і майна, свобода від арешту). У період епохи Великої Французької революції виборче законодавство отримало значний розвиток. У 1789 р. скликаються після довгої перерви Генеральні Штати. Конституція 3 вересня 1791 вперше в історії надала значної частини населення країни реальну можливість безпосередньо брати участь у виборах різних органів влади - від місцевих до державних. Філософські та політичні ідеї Просвітництва ("природного права" людини і громадянина, "поділ влади") поступово конституюються у французькому законодавстві. Зміни стосуються і норм виборчого права. Законодавство Великої Французької революції (1789 - 84 рр..) Мало величезне значення для формування виборчих систем нового часу. Основні права особи, вперше сформульовані в "Декларації прав людини і громадянина", стали надбанням усього людства. В організації державної влади відбулися зміни, які поклали початок формуванню сучасних виборчих систем на основі поділу влади, виборів законодавчих і судових органів. На цій основі протягом XIX ст. в Європі активно проводилися реформи виборчого законодавства. Реформи торкнулися всю сферу виборчого права. По-перше, скасовувалися виборчі цензи, у тому числі і майновий, тобто вибори стають загальними. По-друге, вибори стають прямими. По-третє, сформувалися дві основні виборні системи, які застосовуються до цих пір: мажоритарні та пропорційні. По-четверте, голосування стає таємним. Виборчі урни розкриваються у присутності спостерігачів представляють кандидатів. Вводиться єдиний зразок виборчого бюлетеня. Можна говорити про те, що більшість сучасних виборчих процедур багато в чому було сформовано в XIX ст. Оновлене виборче законодавство стало одним з основних гарантів реалізації громадянських прав і свобод людини.

Виборність на території сучасної України існувала з моменту виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у словянських племен. Керівництво в цих племенах належало кращим людям, які збиралися на "віче" - ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни і миру. З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загальний характер, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм. Подальший розвиток інституту виборності в Україні повязується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України, їм притаманна одна й та ж форма державного управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Всі державні установи без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, який має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорозького", названий Конституцією України 1710 гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради. Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Починання періоду розвитку радянської виборчої системи повязані з Конституцією СРСР 1936 р.

З 1936 р. в радянській виборчій системі запроваджується своєрідна "подвійна стандартизація" для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала - декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів, інша - для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві і державі. Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990рр. Виборчі кампанії 1988-1990рр. можна назвати першими демократичними, або, принаймні, полу демократичними виборами в СРСР. Вперше, за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.

Після отримання Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На поточний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України;

2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України" ; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів "; Закон" Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим "; Закон" Про Центральну виборчу комісію "; Закон" Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим ";

3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон" Про громадянство України "; Закон" Про обєднання громадян " ; Закон "Про мову" та ін;

4) положення нормативних актів суміжних галузей, які регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про звязок.

Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія, свобода і т.п.

Делись добром ;)