Педагогічна риторика Квінтіліана

Марк Фабій Квінтіліан був прихильником педагогічної ритори­ки. Він бачив зміни в риториці та занепад традиційного красно­мовства і причину цього явища вбачав у поганому навчанні та ви­хованні ораторів. На думку Квінтіліана, вирішальне значення для розквіту красномовства має особистість кожного оратора, його освіта і моральність, заняття філософією, вироблення смаку, достойність у поведінці й вишуканість у мовленні. Про це він на­писав у великій праці «Ораторська освіта» (100 р. н. е.).

Квінтіліан високо цінував красномовство Цицерона, вивчав його твори і використовував їх у своїй риторичній школі. Учням гово­рив: «Чим більше тобі подобається Цицерон, тим більше будь упев­нений у своїх успіхах». Однак сам Квінтіліан Цицероном не став:

інший час, інша ситуація, інша особистість. Проте Квінтіліан пере­вершив усіх у педагогічній риториці. Якщо Цицерон вважав основ­ним ритором життя практичну освіту в сенаті і на форумі, досвід ораторів-сучасників і постійне вдосконалення до самої смерті, то Квінтіліан дотримувався тієї думки, що для оратора є обов'язко­вим навчання в риторичній школі, засвоєння всіх премудростей риторичної науки, практичної риторики — техне, використання зразків великих ораторів минулого. Цицерон бачив в образі орато­ра філософа, мислителя, добродія, благодійника. Квінтіліан нама­гався вивчити і виховати оратора як гарного, вишуканого стиліста. Квінтіліан вважав, що «Різноманітність засобів словесного вира­жання повинна мати свої межі, блиск — мужню стриманість, а винахідливість має бути поміркованою. Таким чином, промова ста­не тривалою, але не занадто; вишуканою, але не претензійною;

сміливою, але не нахабною; серйозною, але не сумною; глибокою, але не важкою; веселою, радісною, але не легковажною; жартівливою, але не розбещеною; величною, але не багатослівною»'. Цице-рон був у вічному пошуку натхненної риторики, а Квінтіліан сум­лінно досліджував те в риториці, що вже зробили інші. І про це написав 12 риторичних книг під загальною назвою «Іпаїііиііо огатогіа».