Передмова

Історія риторики сягає середини 1 тис. до н. е. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко здобула суспільне визнання в єдності з філософією і логосом, виробила свої технології, кате­горії й закони, стала наукою, моральною й патріотичною, перетво­рилася на мистецтво слова і засіб здобуття кар'єри громадського діяча, політика, державця. Захоплюючи елітні прошарки суспільств, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу.

Прикметне, що, сповідуючи постулати істинності й щирості, ри­торика багато набувала, щось втрачала, пишно розквітала в періоди навіть короткого демократизму, національного відродження. Про­світництва і занепадала в періоди тоталітарних режимів, які керува­ли силою влади і зброї, а не засобами переконливого дійового слова.

Здобувши наприкінці XX ст. незалежність, Україна вступила у З тисячоліття демократичною правовою державою; керуючись гу­маністичними ідеями, дбає про людину як найвищу цінність, про її освіту і розвиток. У цих благородних намірах і діях маємо вико­ристати освітньо-виховні надбання риторичної науки від найдавні­ших часів до наших днів.

Інтенсивний розвиток теоретичної риторики (зокрема, різних напрямків та частин її) призвів до того, що риторика як наука ніби зруйнувала саму себе в класичному вигляді і відділила свої части­ни й окремі сфери іншим наукам. Логос риторики, те, що станови­ло єдність думки і виразу, забезпечувало точність і ясність висло­ву, логічні операції (силогізми), відійшло до логіки. На основі розділів риторики — «Інвенції» і «Диспозиції» — розвинулась уже в XX ст. теорія аргументації, яка ввійшла як складова частина до теорії комунікації.

Граматика правильності риторики (ригіїав) ще за середньовіччя перейшла до граматики.

Найпродуктивнішим для наукотворення розділом класичної ри­торики виявилася елокуція. Це в ній зародилося поняття стилю — складу, ладу («рубаного» — у Лісія, «надутого» — в Ісократа, «на­пруженого» — у Демосфена, «ясного», «доброго» або «тяжкого», «холодного» — в Арістотеля). З теорії трьох стилів Арістотеля в елокуції почалася стилістика, хоча вона ще носитиме назву рито­рики до XVIII — початку XX ст., але потім стилістика поглине всю елокуцію. У сферах елокуції виникла семіотика як наука про знаки і знакові системи, лінгвістика тексту.

Риторика звузиться до краси, образності висловлення, її нази­ватимуть короткою, редукованою, частковою, практичною тощо. Це завадить риториці і на певний період вона набуде іронічного іміджу формальних прикрас. У ній іще збережеться елоквенція (вчення про тропи і фігури), але й вони вже стануть предметом стилістики (тропи і стилістичні фігури) та теорії літератури. Дру­га половина XX ст. закликала риторику до соціальне активних наук, що мають забезпечувати ефективну передачу інформації через ка­нал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві. І тут починається новий період розвитку риторики — неориторика.

Нині поширюється інтерес до вивчення риторики і використан­ня її в суспільному житті. Це позитивна ознака, яка свідчить про те, що відходить у минуле тоталітарна епоха, що в суспільстві на­бирають сили процеси демократизації й гуманізації. Проте дуже важливо в цей період відродження інтересу до риторики не схиля­тися в бік прикрашальної риторики (елоквенції), пафосу й образ­ності, а рівномірно й виважено використовувати набутки всіх розділів класичної риторики. Прагматично-інформаційне XXI ст. спонукає нас до раціонально-експресивної нової риторики, в якій правила й закони винайдення ідей, задумів, тем, предметів викла­ду і способів їх таксономічного представлення (інвенція), тезуван­ня і теорії аргументації (диспозиція) органічно втілювалися б у природну і доречну мовну форму (елокуція), прикрашаючи пред­мет мовлення в міру доцільної потреби і здорового глузду (елоквен­ція), гідно й майстерно виголошувалися (акція).

Мета навчального посібника — дати знання основ класичної і сучасної риторики як науки про мисленнєво-мовну діяльність, спря­мовану на переконання, вплив, на досягнення цілей у процесі мов­ної комунікації, а також виробити у студентів уміння й навички аналізувати та продукувати тексти різного типу відповідно до мети, призначення й умов спілкування в процесі їхньої майбутньої ро­боти.

Як наука, що налічує 2,5 тис. років своєї писемної історії, рито­рика має великий обсяг матеріалу. Для цього посібника матеріал відібрано і подано так, щоб збереглася спадкоємність різних етапів розвитку риторики, був використаний історичний досвід класич­ної риторики, стали зрозумілими і доступними закони сучасної риторики і щоб це позитивно трансформувалося у сучасну рито­ричну практику і культуру мовлення.

При вивченні курсу «Риторика» необхідно:

• засвоїти знання, що складають зміст риторики як науки, усві­домити й запам'ятати систему понять, оволодіти риторичною термінологією;

• вивчити історію і джерела риторики та педагогічної майстер­ності, тому що кожний відомий ритор був і майстерним педаго­гом риторики;

• уважно ознайомитися зі зразками промов якомога ширшого кола визначних ораторів минувшини і сучасності з тим, щоб макси­мально використати їхній досвід;

• оволодіти методом риторичного аналізу текстів різних типів промов, навчитися членувати текст, точно визначати тему, тези, докази, операції, мовні засоби (тропи і фігури), доцільність кож­ного слова;

• навчитися самому, використовуючи свої знання і досвід інших промовців, продукувати тексти різних типів промов з потрібної теми і для різних ситуацій;

• виробити в собі уважне і критичне ставлення до свого мовлен­ня і суспільної мовної практики.

Засвоєння теоретичних основ риторики й оволодіння практични­ми вміннями та навичками побудови мовних текстів рекомендуєть­ся здійснювати відповідно до вимог, викладених у цьому посібнику.

Основні наукові праці з риторики, навчальні та методичні по­сібники з курсу «Риторика» наведено у списку рекомендованої літе­ратури.