4. Бюджетування капіталу підприємства.

Важливе значення в забезпечені фінансової рівноваги на підприємстві, забезпечення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття відповідних фінансових рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі має дотримання таких правил фінансування:

золотого правила фінансування;

золотого правила балансу;

правила вертикальної структури капіталу.

Золоте правило фінансування виражає необхідність узгодження строків, на які мобілізуються фінансові ресурси зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції, тобто за цим правилом фінансовий капітал повинен бути мобілізований на термін, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства. В результаті дотримання золотого правила фінансування зберігається фінансова рівновага між обсягом фінансового капіталу та його вкладенням у відповідні інвестиції.

Така фінансова рівновага забезпечується якщо:

1. Довгострокові активи : Довгострокові пасиви £ 1;

2. Короткострокові активи : Короткострокові пасиви ³ 1.

Дотримання цих вимог забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність. Тому таке узгодження процесу залучення та використання капіталу повинно проводитися на стадії планування потреби в ресурсах та джерелах їх покриття.

Золоте правило балансу в економічній літературі розглядається як більш конкретизована форма золотого правила фінансування в напрямку узгодження термінів фінансування (конгруентності).

З метою досягнення паралельності строків мобілізації і використання фінансових ресурсів золоте правило балансу вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями активу і пасиву балансу. Для цього повинні виконуватися такі дві умови:

‑ потреба в капіталі для фінансування необоротних активів повинна покриватися за рахунок власного капіталу і довгострокових позичок, тобто:

(Власний капітал +Довгострокові позики) : Необоротні активи ³1;

‑ довгострокові капітальні вкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а і для фінансування довгострокових оборотних активів (оборотних активів авансованих в стратегічні запаси сировини, неліквідні товари тощо):

(Власний капітал + Довгострокові позики) : (Необоротні активи + Довгострокові оборотні активи) ³ 1.

Дане правило діє якщо сума нарахованої амортизації збігається за обсягами і термінами з погашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень є достатньо для забезпечення розрахунків в процесі операційної діяльності.

Розрахунково-аналітичний метод планування фінансових показників полягає в тому, що на основі аналізу досягнутої величини фінансового показника, що приймається за базу, та індексів його зміни в плановому періоді розраховується планова величина цього показника. В основі цього методу лежить експертна оцінка. Тому недоліком розрахунково-аналітичного методу є необхідність розробки декількох варіантів фінансового плану.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в необхідності побудові балансів, за рахунок чого досягається ув’язування наявних фінансових ресурсів і фактичної необхідності в них. Перевагами цього методу є його обґрунтованість і реалістичність, оскільки чітко ідентифікуються елементи доходів і витрат, ведеться відособлений їх облік. До недоліків можна віднести те, що при розрахунках не враховується динаміка ринкової оцінки капіталу, кон’юнктури, інфляції тощо.

Сутність методу оптимізації планових рішень полягає в розробці декількох варіантів планових розрахунків з метою вибору з них найбільш оптимального, тобто з декількох кошторисів вибирається найкращий з точки зору мінімуму витрат і максимуму отриманого ефекту (результату). Даний метод є комбінацією переваг нормативного, розрахунково-аналітичного і балансового методів і побудований на відсутності достовірних початкових даних для розробки фінансових планів, що призводить до високої вірогідності відхилень фактичних показників від запланованих.

Економіко-математичне моделювання в плануванні фінансових показників дозволяє знайти кількісне вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками і чинниками, які їх визначають (регресивна модель, модель Кобба-Дугласа). Економіко-математична модель являє собою точний математичний опис економічного процесу, тобто опис чинників, що характеризують структуру і закономірності зміни цього економічного явища за допомогою математичних символів і прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків тощо).

Перевагами цього методу є об’єктивність спостережень за об’єктом, що вивчається, і можливість виявлення чинників що впливають на нього. Якщо ступінь відхилень розрахункових показників від фактичних є значною величиною, то можна зробити висновок про неможливість використання моделі для планування, що є недоліком економіко-математичного методу.

Сутність економіко-статистичного методу полягає в дослідженні закономірностей динаміки конкретного показника (визначення лінії його тренду) і поширення темпів цієї динаміки на прогнозний період. Незважаючи на відносну простоту цього методу, його використання дає найменшу точність прогнозу, оскільки не дозволяє врахувати нові тенденції і чинники, що впливають на динаміку даного показника.

Бюджетний метод (бюджетування) [2] представляє собою процес складання бюджетів підприємства, у результаті якого відбувається інтеграція планування, обліку, аналізу, управління діяльністю підприємств з метою забезпечення найоптимальніших фінансових результатів, а також контролю за його виробничою та фінансово-господарською діяльністю.

На нашу думку, переваги бюджетування полягають у функціях, які воно виконує, а саме: планування операцій, що забезпечують досягнення цілей підприємства. Складання бюджету дозволяє уточнити і деталізувати стратегічні плани; комунікація і координація різних підрозділів підприємства і видів діяльності, що має на меті узгодження інтересів окремих працівників і груп працівників підприємства в цілому; орієнтація керівників усіх рівнів на досягнення завдань, поставлених перед центрами відповідальності; контроль

поточної діяльності, забезпечення планової дисципліни; підвищення професіоналізму менеджерів.

Мережевий метод застосовується на великих підприємствах і дозволяє на основі мережевих графіків і моделей представити організаційну і технологічну послідовність виконання операцій і встановити взаємозв’язок між ними; акцентувати увагу на окремих важливих господарських операціях, забезпечити їх координацію; пов’язати обсяг фінансових ресурсів із джерелами їх утворення. Перевагою цього методу є те, що мережевий графік відображає процес виконання комплексу операцій із можливістю їх коригування на кожній стадії процесу. Проте цей метод є складним і не може забезпечити гнучкість системи планування.

Програмно-цільовий метод включає формування і оптимізацію виробничої і інвестиційної програм і є за своєю сутністю комплексним управлінням фінансово-господарською діяльністю підприємства за основними напрямами його розвитку. Перевагою методу є обґрунтування обсягу ресурсів, що необхідні для досягнення головної мети і завдань.

Разом із тим, наведені методи не можуть бути використані для розробки балансу доходів і витрат і інших фінансових планів. Тому з метою розробки прогнозного балансу застосовуються методи фінансової «пробки» і «відсотку від обсягу продажів».

Суть «методу пробки» полягає у виявленні дисбалансу (різниці пасивів і активів балансу), що називається «пробкою», і визначенні шляхів її ліквідації. Використання цього методу зводиться до ітераційних розрахунків. Кожна ітерація полягає у визначенні «пробки» і обґрунтуванні фінансових рішень, що дозволяють її ліквідовувати.

Метод пропорційної залежності показників від обсягів реалізації, або метод відсотка від продажів ґрунтується на наступних припущеннях: основні засоби підприємства задіяні на повну потужність і збільшення обсягу реалізації вимагає додаткових інвестицій; підприємство працює стабільно і на початок планованого періоду значення більшості статей балансу є оптимальними; зміна більшості статей активу і деяких статей пасиву є пропорційною зміні обсягу реалізації.