2.3 Конвертація соціального капіталу у виборчих кампаніях

Оскільки ключовим концептом соціального капіталу є концепт ресурсів, то - саме ця ознака споріднює соціальний капітал з виборчими кампаніями, оскільки останнє є тим феноменом, що породжується у взаємодії щонайменше між двома акторами, коли "політичний субєкт, виступаючи у якості більш сильної, переважаючої сторони, підпорядковує собі діяльність інших, перетворюючи їх на обєкти, забезпечує певною мірою досягнення поставленої ним цілі - укріплення або послаблення, часткової або докорінної зміни системи державного устрою, що склався в суспільстві" [18, с.25]. Важливість наявності соціального капіталу для субєкта виборчої кампанії визначається тим, що соціальна структура полегшує доступ до певного виду ресурсів або замінює їх. Соціальний капітал полегшує дії акторів всередині структури або дозволяє учасникам відносин діяти ефективніше в досягненні спільної мети.

Деякі автори акцентують увагу на соціальному капіталі як на наборі неформальних цінностей і норм [21, с.30], культурі довіри і терпимості [31] або очікуванні дій [33]. Ключовими поняттями при такому підході до соціального капіталу є довіра, надійність, репутація, очікування, соціальні норми, жертовність. Дійсно, без наявності довіри, яка є результатом наявності позитивної репутації, неможливі ніякі плідні взаємини між людьми, а тим паче під час виборчих кампаній. При цьому акцентується увага на наявність очікування - кожна із взаємодіючих сторін будує свою поведінку і діяльність виходячи з того, що повинна робити протилежна сторона. Так досягається взаємодія, кооперація і, нарешті, кумулятивний ефект соціального капіталу.

Слід зауважити, що довіра є ключовим елементом отримання влади в демократичних суспільствах, адже в більшості з них система політичної влади заснована на принципі репрезентації, а точніше надання права одним владарювати над іншими згідно заздалегідь визначеного суспільного договору та процедури. Без довіри неможлива поява, по-перше, авторитету - одного з трьох джерел влади, згідно концепції М. Вебера, та навіть форми її здійснення [8, с.38]. По-друге, третього джерела влади, за М. Вебером, - права, в рамках якого можна розглядати не лише сукупність формальних, а й неформальних правил та норм, що мають можливість стати формальними. Нарешті, по третє, довіра означає певні очікування, які в рамках держави можуть виступати не лише як правила дій, а й санкції при їх порушенні, які повинні бути підкріплені не лише авторитетом, але і силою - першим, згідно М. Веберу, джерелом влади.

Взаємозвязок соціального капіталу з отриманням політичної влади описується Ф. Фукуямою: "Соціальний капітал можна визначити просто як набір неформальних цінностей, які розділяються членами групи і які роблять можливою співпрацю всередині цієї групи. Якщо члени групи зможуть розраховувати на те, що інші поводитимуться чесно і на них можна буде покластися, то вони зможуть довіряти один одному. Довіра подібна до мастила, що робить роботу будь-якої групи або організації ефективнішою" [21, с.30]. У контексті виборів членами групи виступає електорат, який довіряє тому чи іншому політику представляти власні інтереси на різних рівнях владних структур.

По-перше, вдале застосування соціального капіталу під час виборів, говорить про можливість знайти "однодумців" без особливих зусиль. Допомагаючи яким без вимоги миттєвої віддачі, особистість допомагає собі сама, чекаючи такого ж ставлення до себе.

По-друге, в умовах обмеженості, скінченності, а іноді і недоступності фінансових, фізичних і людських ресурсів, соціальний капітал виконує функцію сурогату, замінника даних ресурсів, "за допомогою якого соціальні актори створюють і мобілізують мережу своїх звязків у межах однієї організації або між організаціями для того, щоб дістати доступ до ресурсів інших соціальних акторів [32]. Саме цей вид капіталу стає важливим у найскрутніші та найвідповідальніші моменти політичних ігор, коли фінансові ресурси закінчуються, а до людських вже не має доступу.

По-третє, згідно з Р. Патнамою та В.В. Радаєвим, соціальний капітал сприяє розвитку соціальної структури, підвищенню ефективності функціонування організації [13, с.11], що співпадає з метою стратегії діяльності будь-якого політичного субєкта, особливо під час напруженої виборчої кампанії.

По-четверте, Бюссе вважає, що будь-які політичні рішення "засновані на мобілізації тих ресурсів, які людина має у своєму розпорядженні безпосереднього або через друзів і родичів" [2, с.97]. Це говорить про те, що соціальний капітал вдало конвертується та застосовується у виборчих кампаніях, процес застосування даного виду капіталу може бути і не помітним через специфіку певних звязків, але він обовязково присутній.

Таким чином, використання виборчих кампаній як поля на якому можна вдало конвертувати накопичений соціальний капітал говорить про те, що структурні та системні звязки набувають все більшого та вагомого значення, тому що вони стають суттєвими важелями та інструментами доступу до інших ресурсів різних осіб, груп і організацій. Цей вид капіталу стає важливим у найскрутніші та найвідповідальніші моменти політичних ігор, коли фінансові ресурси закінчуються, а до фізичних вже немає доступу. Справжньою проблемою можливість конвертування, а точніше використання соціального капіталу на виборах, стає у тих випадках, коли певним носіям соціального капіталу починають надавати привілеї, це в кінцевому рахунку призводить до дискредитації системи демократичної репрезентації влади. Тому що, його носії не завжди являються спеціалістами державного управління, вони, в основному, переслідують іншу мету, наприклад - власне збагачення. Тому, в майбутньому при досліджені даної проблеми, необхідно зосередити більшу увагу на можливостях соціального капіталу та наслідків його використання у виборчих кампаніях. Також, слід виявити всі негативні тенденції даного процесу і можливості їх усунення.