43. Охарактеризуйте спадкування за заповітом.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйнят­тя спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за за­повітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують право на спадку­вання почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, не­прийняття ними спадщини або відмови від її прийняття:

—у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

—у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

—у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця;

—у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;

—у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на ви­падок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особи­сто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність запові­ту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Право на обов'язкову частку у спадщині мають: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обо­в'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з ура­хуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'яз­кової частки у спадщині зараховується вартість речей звичай­ної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обо­в'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує за­повіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошу­вати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, ска­сування або зміни заповіту. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням ви­мог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщи­ни, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за зако­ном їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були жи­вими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спад­кують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім ма­тері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийня­ти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщи­ни. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видаєть­ся кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодер-жувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщи­ни, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину віду-мерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщи­ни відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, пе­реходить у власність територіальної громади за місцем відкрит­тя спадщини.