10.2 Основні субєкти міжнародних відносин

Субєктами міжнародних відносин є держави, партії, міжнародні організації, транснаціональні корпорації та таке інше. Чільне місце серед них займають держави і міжнародні організації.

Прихильники так званого політичного реалізму стверджують, що основним субєктом світової політики є держава, дії якої в цій царині сьогодні спираються на наступні закономірності:

1) формою міжнародної діяльності держав як головних учасників міжнародних відносин є військова стратегія і дипломатія;

2) державна політика існує у двох різновидах: внутрішній і зовнішній (міжнародній), що мають як взаємозвязок, так і суттєві відмінності;

3) діючи у межах міжнародної економічної системи, кожна держава прямує до таких цілей як економічна корисність, власне зростання, соціальна стабільність і володіння засобами для досягнення своїх політичних цілей;

4) вихідний пункт міжнародної політики укорінений у національному інтересі, що розуміється як прагнення до максимізації власної могутності та зменшенні влади інших;

5) потреба в захисті та просуванні національного інтересу викликає необхідність володіння якомога більш могутнім військовим потенціалом, котрий у свою чергу залежить від природних, економічних і інших ресурсів держави;

6) результатом прагнення кожної держави до максимального задоволення своїх національних інтересів є встановлення на світовій арені певної рівноваги (балансу) влади (могутності), котра є єдиним реалістичним засобом забезпечення і збереження миру.

Однак треба враховувати те, що за складності сучасного світу усі особливості міжнародних відносин віднести тільки на рахунок активності держави буде помилкою. Тому сьогодні політична наука поряд з державами в якості важливих учасників міжнародних відносин і субєктів світової політики розглядає і міжнародні організації.

Міжнародна організація - це інструмент сумісного вирішення міжнародних проблем, які стосуються інтересів декількох держав або групи громадян цих держав.

Політична думка по різному оцінює роль такого роду інститутів. Якщо представники реалістичного спрямування вважають, що міжнародні організації виконують другорядну роль в міжнародних відносинах, то на думку лібералів ці організації повинні поступово витіснити держави на периферію політики.

Теорія міжнародного права поділяє міжнародні організації на наступні їх види:

- міждержавні міжнародні організації загальної компетенції, якими є обєднання держав і діяльність яких торкається усіх сфер відносин між ними - економічної, політичної, культурної та таке інше;

- міжнародні міжурядові організації спеціальної компетенції, якими є обєднання держав і діяльність яких спрямована на одну із спеціальних областей міждержавних відносин, наприклад військово-політичні організації (НАТО), економічні організації (МВФ), організації ООН в питаннях культури та освіти (ЮНЕСКО);

- відкриті міжнародні міжурядові організації, якими є обєднання держав, куди приймається будь-яка держава, якщо вона відповідає вимогам членства в них (наприклад, Світова організація охорони здоровя);

- закриті міжнародні міжурядові організації, якими є обєднання держав, до якого приймають нових членів тільки за згодою засновників (НАТО);

- універсальні міжнародні організації, які передбачають можливість прийому до них держав незалежно від їх регіональної належності (ООН);

- регіональні міжнародні міжурядові організації, якими є обєднання держав одного якогось регіону (Ліга арабських держав).

Разом з міжнародними міжурядовими організаціями існують ще міжнародні неурядові організації, відмінністю котрих є те, що вони засновуються не представниками офіційних державних структур, а приватними особами і громадськими обєднаннями різних держав.

В уставах міжнародних організацій її субєкти (держави, громадські обєднання, приватні особи), яких називають членами цих організацій, формально є рівноправними.

Правова основа діяльності міжнародної організації визначається засновниками ще до її створення, але з часом переглядається і доповнюється. Якщо ж якийсь засновник відмовляється визнати зміни, то він може, по-перше, добровільно покинути цю організацію, по-друге, не брати на себе обовязків по виконанню цих змін, але не заважаючи при цьому іншим членам організації в їх визнанні; по-третє, бути виключеним з міжнародної організації за систематичне невиконання своїх уставних обовязків.

Діяльність міжнародної організації потребує чималих витрат, які розподіляються між усіма членами у вигляді внесків, розміри яких залежать від фінансових можливостей учасників.