1.2 Етапи становлення і формування виборчої системи в Україні

Науковий аналіз сучасного стану виборчої системи в Україні вимагає вивчення витоків виборів і виборчих процедур, дослідження історичного процесу становлення та розвитку політичного представництва, інших аспектів світового демократичного розвитку, а також виявлення та зясування теоретико-методологічної основи щодо проблеми співвідношення виборчої системи та найважливіших політичних процесів, що відбуваються в Україні на нинішньому етапі її державотворчого процесу. [13]

Можна виділити кілька етапів формування сучасної партійної системи в Україні:

I етап (1990--1993 pp.) -- період початкової багатопартійності (так званий "національно-романтичний"). Його характерними рисами були:

* правове оформлення багатопартійності в 1990 р. внаслідок скасування 6 і 7 статей Конституції СРСР, в яких закріплювалася однопартійна система;

* визначальним при створенні партій був ідеологічний чинник;

* нові партії були нечисленними, мало відповідали реальним потребам громадян та не були залученими до вироблення державної політики;

* партійні структури, маючи лише попередні програми без механізмів їх реалізації, не могли стати повноцінними субєктами політичної системи.

Закінчується перший етап партійної еволюції в 1993 р. з перетворенням Народного Руху України (НРУ) у політичну партію і реєстрацією забороненої Комуністичної партії України (КПУ).

II етап (1993 р. --1998 p.). Дослідники визначають цей період партійного розвитку як етап атомізованої багатопартійності.

Основні риси даного періоду:

* на тлі соціально-економічних проблем, що охопили українське суспільство в цей період, спостерігається організаційне оформлення партій і подальше зростання їх кількості. Станом на 1.01.1996 р. було зареєстровано 40 партій;

* однак партії ще не мали такого рівня впливу, який допоміг би їх фракціям створити більшість у парламенті та місцевих представницьких органах, формувати склад уряду та органів виконавчої влади на місцях;

* створюються партії, що відбивають і захищають інтереси державно-політичної еліти (створення так званих "партій влади"), фінансово-промислових груп (НДП, АПУ).

III етап (1998--2006 pp.) -- період формування системи поляризованого плюралізму. Початком цього етапу є проведення виборів 1998 р. на новій мажоритарно-пропорційній основі, яка діяла до парламентських виборів 2006 р. Зміна виборчої системи з мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану мажоритарно-пропорційну стимулювала трансформацію партійної системи з атомізованої в систему поляризованого плюралізму. Про це свідчать такі характеристики:

* значна поляризація серед політичних сил, ідеологічна несумісність крайніх екстрем політичного спектру;

* існування політичного центру і двосторонньої опозиції;

* наявність політичних сил, які відмовляються визнавати чи ставлять під сумнів легітимність існуючих у державі порядків;

* зростає чисельність політичних партій, утворюються їхні структури в регіонах;

* зменшення кількості безпартійних депутатів та зміцнення статусу політичних партій завдяки проведенню виборів на партійній основі;

* скорочення кількості політичних партій, представлених у парламенті.

Посиленню ролі партій у суспільстві сприяло не тільки запровадження змішаної виборчої системи, а й прийняття у 2001 році Закону "Про політичні партії України", яким регламентовано основи партійної діяльності. [4]

За результатами парламентських виборів 2002 року, які також відбувалися за змішаною системою, в загальнодержавному багатомандатному округу до Верховної Ради України потрапило шість політичних партій, незважаючи на те, що у виборчому бюлетені було 33 партії/виборчих блоків.

У період з 1998 по 2006 pp. в розвитку партійної системи чітко простежувалися процеси дроблення та консолідації політичних сил. Особливо відчутними були процеси дроблення після виборів 1998 р. Розкол відбувся в партії "Громада", Народному Русі України, Народно-демократичній партії, Ліберальній партії, Демократичній партії України, Партії зелених України. Розколи в партіях привели до створення нових політичних обєднань і фракцій у Верховній Раді. Але вже в 2002 р. на зміну стадії партійної роздрібненості приходить етап консолідації провідних політичних сил насамперед під час виборів і задля вирішення виборчих завдань. Це реалізовується через створення виборчих обєднань та блоків.

IV етап розпочався після проведення парламентських виборів 2006 р. на новій партійній основі. Система пропорційного представництва з закритими партійними списками сприяла розгортанню передвиборної боротьби між партіями як організаціями та заохочувала кандидатів дотримуватися їхніх партійних брендів. Основна боротьба на виборах 2006 року відбувалася між партіями та блоками, які орієнтовані на конкретних політичних лідерів -- В. Ющенка, О. Мороза, В. Януковича, Ю. Тимошенко, В. Литвина. виборча система партійний україна

За результатами виборів 2006 року у Верховній Раді здобули представництво 5 політичних сил.

Результати виборів до Верховної Ради України 2006 р.

Серед основних результатів виборів 2006 р. слід відзначити наступні моменти.

* Підсумки виборів вказують на суто регіональну підтримку основних політичних партій, яка відтворює "розкол" за віссю "схід-захід". Так, на виборах народних депутатів України виборці заходу країни в середньому по 20--30% голосів віддали Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) і Політичній партії "Народний Союз Наша Україна" (ПП НСНУ), півночі і центру -- 30--40% БЮТ, 10--20% ПП НСНУ, натомість виборці сходу і півдня -- 40-- 70% Партії регіонів (ПР).

* Вибори 2006 р. є підтвердженням кризи моделі суспільного розвитку, яка була запроваджена за часів президентства Л. Кравчука та Л. Кучми. На виборах 2006 основні політичні сили, які уособлювали собою попередній режим, не змогли потрапити до парламенту (Народний блок Литвина, Опозиційний блок "Не так!", Блок Народно-демократичної партії, Партія "Відродження", Селянська партія, Виборчий блок "Держава -- Трудовий Союз").

На думку А. Романюка, парламентські вибори 2006 р. мають такі наслідки для розвитку партійної системи:

По-перше, українські партії поступово перетворюватимуться з формальних партійних структур у парламентські партії, які будуть здійснювати класичні партійні функції, тобто партії де-факто мають стати партіями.

По-друге, дрібні політичні партії повинні або зійти з політичної арени, або влитися у більші, потужні партії, внаслідок чого абсолютна чисельність політичних партій в Україні зменшиться, відповідно зростатиме частка великих партій.

По-третє, триватиме ідеологічна структуризація діючих політичних партій в право-лівому спектрі, яка буде стимулювати не лише ідеологічну визначеність, але і переважну взаємодію, блокування ідеологічно близьких партій.

Аналізуючи розвиток багатопартійності в Україні, варто визначити, наскільки вітчизняна партійна система відповідатиме кількісним стандартам парламентської демократії.

Тож, 1991 по 2006 рр. партійна система незалежної України здійснила складний перехід від аморфної нестійкої багатопартійності до системи поляризованого плюралізму. На думку окремих дослідників (Ю. Остапець, Ю. Шведа), сучасний етап розвитку партійної системи вже можна характеризувати як перехідний від системи поляризованого плюралізму до партійної системи поміркованого плюралізму. [6]