9. Поняття конституційно-правового статусу особи в правових системах зарубіжних країн та його принципи

Важливу роль у з'ясуванні природи прав і свобод особи та її кон­ституційного статусу в цілому відіграють принципи цього статусу. До таких принципів звичайно відносять свободу і рівність. І це не випадко­во: відповідні філософські категорії тісно взаємопов'язані.

Принципи конституційного статусу особи є складовою політико-право-вої теорії. Вони являють собою певні теоретичні узагальнення, сформульо­вані в процесі осмислення суспільно-політичного розвитку. 

Традиційне для зарубіжного конституціоналізму тлумачення свободи полягає в тому, що її звичайно сприймають як відсутність широких обме­жень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної осо­би. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Ці ідеї знайшли своє відображення в конституційних текстах. Зокрема, у ст. 2 Ос­новного закону ФРН зафіксовано: «Кожний має право на вільний розвиток своєї особистості, оскільки він не порушує права інших і не йде супроти конституційного порядку чи моралі». Аналогічні або близькі за змістом по­ложення містять конституції багатьох держав.

 Іноді свобода розглядається не як загальний принцип, а як одне з конкретних прав особи — право на свободу. Зокрема, такі формулювання можна знайти в конституціях Іспанії та Японії. Це має історичну тра­дицію: декларації прав і свобод, проголошені у XVIII ст., фактично відно­сили до особистих прав і свобод право на життя, свободу, рівність і забез­печення людської гідності.

Звичайно принцип свободи деталізується у проголошених в консти­туціях особистих правах і свободах. Останні тісно пов'язані з поняттям процесуальних гарантій прав і свобод.

Характеризуючи конституційний статус особи, слід також про­аналізувати інший його принцип — принцип рівності, юридичний зміст якого виявляється у визнанні рівності всіх перед законом, в наданні усім громадянам однакових прав і обов'язків. Принцип рівності означає відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.Принцип рівності відображений практично в усіх конституціях.

 З принципом рівності пов'язаний і факт проголошення в новітніх конституціях державного захисту прав та інтересів національних меншин.  

 Завершуючи аналіз змісту конституційного статусу особи, слід звер­нути увагу на проблему взаємозв'язку прав та обов'язків особи. В теорії і практиці зарубіжного конституціоналізму наявність такого зв'язку нерідко заперечується. Хоч існування обов'язків не відкидається, але во­ни не сприймаються в органічному взаємозв'язку з правами. Деякі держа-вознавці вважають, що такий взаємозв'язок призвів би до обмеження прав особи. Теза про відсутність взаємозв'язку прав і обов'язків звичайно аргу­ментується тим, що невиконання особою того чи іншого обов'язку не по­збавляє її прав. Такий підхід дещо спрощує природу прав і обов'язків осо­би. Водночас немовби знімається питання про обов'язки держави щодо за­безпечення проголошених у конституціях прав і свобод особи.

Проблема взаємозв'язку прав і обов'язків має ще один аспект. У теорії зарубіжного конституціоналізму акцент у взаємовідносинах особи і держави, врегульованих на основі відповідних положень, ставиться на обов'язках держави. Конституційні права особи розглядаються як формаль­на межа здійснення державної влади. Обов'язки держави також визнають­ся межею здійснення її влади: встановлюючи права і свободи особи, держа­ва обмежує себе і бере відповідні обов'язки.   

До сказаного слід додати, що деякими теоретиками встановлення конституційних обов'язків особи перед державою розцінюється як намір позначити межу відповідних вимог державної влади, тобто знову ж таки як самообмеження держави щодо особи та її прав і свобод. З цією думкою навряд чи можна погодитись, адже існують зафіксовані в конституціях і деталізовані в законодавстві обов'язки особи захищати батьківщину, сплачувати податки тощо. Такі обов'язки не зумовлені самообмеженням державної влади і мають, по суті, об'єктивний характер.