1.1 Вибори в історії людства

Вибори та голосування як способи народоправства, прийняття спільнотою рішень, обовязкових для всіх, практикуються в історії людства здавна. В стародавні часи створення публічної влади та її функціонування ґрунтувалися на виборності кращих (старших, мудріших, сильніших) членів общини для управління суспільним життям. Це так звана первіснообщинна демократія. Саме на родовій раді, сході дорослих співродичів первісні люди обирали тих, хто має управляти общиною. Народні збори й виявлення спільної волі голосуванням на них, вотування (лат. "votum" -- спільна думка, бажання, воля) -- це прояви прямої або безпосередньої демократії.

Витоки представництва, коли громадянин делегує шляхом виборів свої владні повноваження, можна віднайти в політичній історії Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. В Стародавніх Афінах виборними були такі соціальні інститути: рада чотирьохсот (реформи Солона), а потім пятисот (реформи Клісфена), геліея (суд присяжних), магістратура. Центральними органами Римської республіки (609 р. до н.е.) були: сенат, який обирався громадянами, народні збори, магістрати, народні трибуни. До речі, саме від тих часів походить саме поняття "кандидат". У Давньоримській республіці громадянин, котрий претендував на високу державну посаду, надягав білий одяг (латинською мовою "Candida") і ходив вулицями, закликаючи громадян віддати за нього свої голоси.

Елементи виборності органів врядування та колективного волевиявлення можна прослідкувати й у суспільствах доби Середньовіччя. Перші парламенти, куди громадяни обирають своїх представників, виникають в Європі в XI--XIV ст. (генеральні штати у Франції, парламент в Англії). Слово "парламент" походить від французького "рагіег" -- говорити, висловлювати думку. Першим європейським парламентом, що запрацював на постійній основі, був парламент Англії (наприкінці 90-х років ХНІ ст. почав діяти регулярно). У Франції перші Генеральні штати були скликані Філіпом IV Красивим і були лише дорадчим органом, не маючи реальної влади.

Незважаючи на те, що станово-представницькі збори виникали ще в XII ст., вибори як ліберально-демократичний спосіб організації взаємовідносин політичної влади і громадян поширюються в деяких країнах Європи та США лише з XVIII ст. Однак то були не ті виборі, які ми звикли бачити сьогодні. Більше того, історія цілого ряду країн Старого Світу (Англія, Франція та ін.) показує постійну боротьбу різних соціальних груп суспільства за свої виборчі права. В Англії на початку XIX ст. процес обирання до парламенту відбувався за досить примітивними правилами.

Тільки в XX ст. принцип загального виборчого права починає успішно втілюватись в життя. В Англії, наприклад, з 1918 р. право голосу дістали всі чоловіки від 21 року і жінки від 30 років. Сучасні суспільно-політичні вибори, формування органів влади та державного управління шляхом вільного і загального волевиявлення громадян стали незаперечною цінністю суспільства XX ст., однією з головних ознак справедливого суспільного устрою. Ця норма зафіксована в ряді міжнародно-правових документів. Приміром, ст. 21 Загальної декларації прав людини проголошує: "1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. 2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні. 3. Воля народу має бути основою влади уряду: ця воля повинна виявлятися у періодичних і не сфальсифікованих виборах, які мають проводитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування..." [6]