Структура політичної влади.

Основними компонентами влади є:

• Джерела

• Суб’єкти

• Об’єкти

• Ресурси

• Процес.

Ці всі складові об’єднані і забезпечують єдиний механізм існування влади, як процесу володарювання.

Джерела влади:

• Авторитет

• Сила

• Закон

• Багатство

• Знання

• Соціальний і політичний статус

• Харизма.

Влада це процес, який має:

• Завоювання

• Утвердження

• Можливість розпорядитися цим багатством.

Тофлер написав книгу «зміцнення влади. Знання, багатство і сила на порозі 20 ст.» він звертає на 3 джерела які живлять владу:

• Силу або загрозу;

• Грубий примус;

• Засоби стимулювання, які забезпечуються знаннями.

Суб’єкти влади - це носії влади, активно діюча величина в системі влади, що впливають на розпорядження та вказівки. Ними є:

• Держава та її інститути;

• Політичні партії;

• Еліти;

• Лідери;

• Народ;

Об’єкти влади – це явища, організації, установи, підприємства, населення яке керівними законними і підзаконними актами спрямовує діяльність влади. Об’єктом влади може бути окрема людина залежно від ситуації.

Ресурси влади – це всі та засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно до цілей суб’єкта. Ресурси влади є різноманітними, можуть використовуватись для заохочення, покарання та переконання. Існує класифікація ресурсів відповідно до найважливіших сфер:

• Примусові;

• Нормативні;

• Економічні;

• Соціальні;

• Культурно-інформаційні;

• Силові.

Влада використовує різні методи свого функціонування:

• Встановлення позитивних символів, переконання;

• Примус;

• Маніпулювання;

• Блокування небажаних наслідків(створення перешкод конкурентам для боротьби за владу, залякування негативними наслідками);

• Прямий і не прямий інформаційних контроль (нав’язування рекомендації, створення відповідного іміджу, створення або пропозиція).

Принципи поділу влади(мантексє, лок). Відповідно до теорії авторів правильного і ефективного функціонування держави забезпечується лише тоді коли одна влада від одної є незалежною. В цих умовах науковці пропонують:

• Принцип стримування і противаг, що забезпечує процес посилення однієї влади над іншою.