logo
politologiya_ucheb

5.2. Соціальні процеси в Україні та вплив соціальної стратифікації на політичне життя

Що ж являє собою з огляду на соціальну науку українське суспільство?

Україна переходить від командної економіки до ринкової. Цей процес викликає глибинні зміни в основах суспільного життя, в соціальній структурі суспільства. У центрі всіх змін стоїть драматичний перехід від станово-ієрархічної структури до класової. Попередня станово-ієрархічна структура радянського типу формувалася як структура тоталітарного суспільства, в якому місце групи визначалося головним чином за критерієм близькості до політичної влади, а отже механізмів розподілу матеріальних і духовних благ. Єдиним суб’єктом і спрямовуючою силою була вузька верства партійно-державної номенклатури, бюрократія. Інші члени суспільства являли собою аморфну, пластичну масу, яка була позбавлена свободи вибору власної лінії економічної, політичної чи культурної поведінки і самовираження. Хіба що виділялись ще прошарки з обслуговування запитів правлячого класу. Така структура станового типу виявилась вкрай неефективною в умовах науково-технологічного прогресу, гасила соціальну енергію суспільства і привела його до стагнації.

Нині в Україні відбувається становлення нової соціальної структури. Вона має забезпечити соціальну підтримку реформам в процесі переходу від тоталітарного до нормального громадянського суспільства і демократії.

Основні напрями змін:

Головна тенденція нової соціальної структури полягає в тому, щоб у результаті наявних змін великі соціальні групи набували можливості задовольняти власні інтереси і поліпшувати власні умови життя, одночасно сприяючи тим самим прогресивному розвитку всього суспільства. Тоді в єдиному ланцюжку виявляться і облаштування соціальних умов життя народу, і економічний поступ країни, і утвердження демократії в сфері політичній.

Однак процес соціальної стратифікації нового типу стикається в силу низки причин, зокрема низької соціальної ефективності української політичної еліти та громадсько-політичної апатії населення, з серйозними деформаціями, негативними проявами. Вичленимо найпомітніші.

Всі ці деструктивні процеси соціальної структуризації становлять серйозну загрозу майбутньому країни і мають бути зупинені. Зараз вони негативним чином впливають на політичне життя і політичні процеси в країні.

Соціальна стратифікація здійснює визначальний вплив на політичну диференціацію населення і його ставлення до інститутів влади. Числені соціологічні дослідження в Україні та в інших країнах дають багатий фактологічний матеріал в підтвердження цього. Вплив соціального розшарування населення на його політичну свідомість і поведінку помітно проявляється відповідно до рівня доходів людей. Також впливає на політичні погляди і поведінку соціально-професійний статус. Зокрема, опитування в Росії, проведене Фондом «Громадська думка» на початку 1993 р., виявило серйозні розходження в орієнтації окремих соціально-професійних груп на найважливіші політичні цінності суспільства: «Мир», «Законність», «Безпека», «Стабільність», «Порядок», «Свобода». Серед керівників і працівників апарату управління набагато більше, ніж у середньому у вибірці, тих, хто вважає найважливішим пріоритетом законність, у підприємців і студентів на першому місці свобода, у робітників — порядок, у колгоспників - мир, у фахівців - стабільність, у безробітних — безпека. Ці й інші дані свідчать про те, що кожна соціальна група має свій набір схем сприйняття, осмислення й оцінки явищ політичного життя. У кожної групи є не тільки особливі інтереси, але й свій спосіб їхньої реалізації, свій стиль політичного життя.

Характер стратифікації населення обумовлює стан і тенденції політичного життя окремих країн. В розвинених країнах конфігурація соціальної структури має “ромбоподібний” характер і забезпечує демократизм і політичну стабільність системи, тоді як в Україні – “пірамідальний”, що провокує авторитарні тенденції в політиці та “тіньові” форми політичного впливу олігархічних угруповань еліти.

Різка поляризація населення на багату меншість та малозабезпечену і бідну більшість при невисокій частці середньозабезпечених і заможних людей є чинником соціальної напруженості і політичної нестабільності. Наприклад, у значної частини населення Росії, характер розвитку якої подібний до українського, за даними ІСПД РАН, впродовж 90-х років зберігалася установка на радикальну зміну політичної системи: від 40 до 50% опитаних в різні роки людей політична система не влаштовувала і вони вважали необхідним її радикально змінити. У 90-і роки в середньому тільки 3% опитаних росіян влаштовувала політична система країни. Для порівняння можна навести дані про те, що навіть у роки «великої депресії» (глобальної економічної кризи кінця 20-х—початку 30-х років) лише п'ять зі ста американців виступали за нову форму політичного устрою.