2.5.2 Критично-утопічний соціалізм

Паралельно з лібералізмом і на противагу йому в передових країнах Західної Європи набули подальшого розвитку соціалістичні вчення. У першій половині XIX ст. найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є та Р. Оуен. Вони були сучасниками вже більш-менш розвиненого капіталістичного ладу з притаманними йому соціальними супереч­ностями. Стало очевидним, що Велика французька революція XVIII ст., яка проголосила гуманістичні гасла свободи, рівності і братерства всіх людей, не принесла справжньої свободи трудящим. Суперечність між гаслами революції та її фактичними результатами стала висхідним пунктом ґрунтовної критики А. Сен-Сімоном, Ш. Фур'є та Р. Оуеном капіталізму як суспільного ладу, була най-сильнішою стороною їхніх учень і дала їм відповідну назву. На противагу капіталізмові критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке, на їхню думку, не знатиме експлуатації і гноблення й забезпечить кожному індивідові гідне існування.

Заслугою французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен-Сімона) (1760—1825) вважаються насамперед визнання ним закономірностей суспільного розвитку і віра в неперерв­ний прогрес людства. У працях «Листи женевського мешкан­ця до сучасників» (1802), «Про реорганізацію європейського суспільства» (1814), «Про індустріальну систему» (1821) та інших він доводив, що суспільство закономірно розвивається по висхідній лінії.

А. Сен-Сімон виходив з того, що тогочасне суспільство поділяється на «непродуктивні класи» (феодалів і «посеред­ницький клас» — юристів, військових, землевласників-рантьє) і «промисловий клас» (промисловців, торговців, бан­кірів, селян, ремісників, робітників, учених, митців). Цей поділ шляхом усунення «непродуктивних класів» буде подолано у процесі суспільного розвитку. Рухаючись уперед до свого досконалого стану — «золотого віку», суспільство проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. На першій стадії — в античному і феодальному суспільст­вах — панують релігійні уявлення. Друга стадія, яка охоп­лює період розпаду феодалізму, що завершився Французькою революцією, характеризується переважанням абстрактних філософських ідей. Третя стадія позначається переважанням позитивної науки; тут сформується справедлива суспільно-промислова система, яка забезпечить «найбільші вигоди для найбільшої кількості людей».

Вирішальним рушієм суспільного розвитку А. Сен-Сімон вважав прогрес знань, науки і техніки, а на їхній основі — виробництва. Якщо на першій стадії в суспільстві панували священики і феодали, на другій — юристи і філософи, то на третій пануватимуть вчені і промисловці. У новому суспіль­стві керована ними держава буде прагнути, максимально скорочуючи непродуктивні витрати, зосереджувати ресурси на наданні роботи всім здоровим людям з метою забезпечен­ня їхнього фізичного існування, а також на поширенні серед них позитивних знань, що сприятиме розвиткові інтелекту.

А. Сен-Сімон заперечував революційний шлях перетво­рення суспільства. Перетворення старого ладу він пропо­нував розпочинати з часткових реформ, до яких відносив усунення спадкової знаті, викуп землі у тих власників, які її не обробляли, полегшення становища селян тощо. Після цього потрібно здійснити політичні перетворення: усунути від влади «непродуктивні класи» й передати керівництво державою в руки талановитих представників «промислового класу».

Введення на позитивній стадії суспільного розвитку про­мислової системи не вимагатиме ні усуспільнення власності, ні руйнування традиційних державних структур. Збережуться інститут монарха, уряд, представницькі установи, але вся повнота влади реально зосередиться в новоствореному парламенті — Раді промисловців. Економічні й політичні зміни перетворять суспільство в єдину, централізовано керовану промислову асоціацію. Ця асоціація житиме відпо­відно до розумно складеного плану комбінованої виробничої діяльності всього суспільства. Планомірна координація зусиль індивідів і соціальних груп, жорсткі централізація й дисципліна дадуть можливість з максимальною ефективністю застосувати обов'язкову для всіх працю на благо суспільства.

Ці ж чинники зроблять зайвими забезпечення свободи та особистих прав як цілей суспільної організації. А. Сен-Сімон скептично ставився до ліберальної ідеї індивідуальної свободи. Істинна свобода, вважав він, полягає не в тому, щоб байдикувати в асоціації, а в максимально широкому й безперешкодному розвиткові матеріальних і духовних здіб­ностей, корисних асоціації.

У промисловій системі відпаде необхідність у багатьох обтяжливих для суспільства політичних інститутах. Ця система, за А. Сен-Сімоном, до мінімуму обмежить політич­не владарювання і зведе політику, діяльність державних органів головним чином до простого адміністрування — управління речами й виробничими процесами. Держава, отже, перетворюватиметься із знаряддя управління людьми у знаряддя управління речами. Політику у зв'язку з цим А. Сен-Сімон визначав як «науку про виробництво», що має за мету встановлення найсприятливішого для всіх видів виробництва порядку.

Найсильнішою стороною вчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур'є (1772—1837) є критика тогочасного капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривав притаманні цьому суспільству анархію виробницт­ва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення й виродження бідноти, паразитизм рантьє і торговців. Ш. Фур'є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слугою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних. Держава озброює невелику кількість «бідних рабів» з тим, щоб тримати в покорі маси беззбройних бідняків. Демократія в буржуазному суспільстві наскрізь фальшива, а політичні права і свободи — ілюзорні. Вони нічого не варті без забезпечення права людини на працю.

Різко критикуючи тогочасне капіталістичне суспільство, характеризуючи його як «тиранію індивідуальної власності над масою», Ш. Фур'є у своїх працях «Трактат про асоціа­цію» (1822), «Новий господарський соціетарний світ» (1829) та інших протиставляє йому власний проект суспільного устрою. Основу цього устрою він вбачав у фалангах — виробничо-споживчих товариствах, кожне з яких об'єдну­ватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян, людей вільних професій тощо. Фаланги успадкують від попереднього суспільства приватну власність, нетрудові доходи, майнову нерівність. Проте форми промислової і землеробської праці, розподілу, обслуговування й виховання будуть такими, що приведуть до примноження суспільного багатства, стирання класових антагонізмів, гармонізації інтересів індивіда і колективу, заможного, дружного і вільного життя.

Особиста свобода кожного є найголовнішою умовою існування фаланги. Загальнообов'язкові норми приймаються за згодою всіх членів, тому дотримуються їх свідомо і добровільно. Фаланги є автономними утвореннями. Вони не зв'язані між собою в єдину цілісну систему, але координують свою діяльність. Функції координації виконує центральна влада з її апаратом, яка, проте, не наділена правом втручан­ня у внутрішнє життя фаланг. Форма цієї влади не має істотного значення. Політику Ш. Фур'є взагалі вважав безплідним заняттям.

Як і А. Сен-Сімон, він заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетво­рення суспільства, на його думку, відбудеться шляхом реформ. Мислитель вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись з ними і переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї системи в життя.

Третій представник критично-утопічного соціалізму — англієць Роберт Оуен (1771 — 1858); він створював своє вчення в період промислової революції в Англії і виклика­ного нею загострення класових суперечностей.

Центральним у поглядах Р. Оуена є вчення про характер людини. Він виходив з того, що людський характер є продуктом навколишнього суспільного середовища. Крити­куючи капіталістичне суспільство за його поляризацію на купку багатих і масу бідних, експлуатацію, безробіття, злиденність трудівників, важкі умови їхньої праці, Р. Оуен доводив, що саме ці та подібні чинники зовнішнього середо­вища породжують невігластво мас, аморалізм, панування духу наживи й ненависті, відповідають за скалічені всіляки­ми пороками людські долі.

Щоб змінити характер індивідів і їхню поведінку, вважав Р. Оуен, необхідно створити нові, кращі і справедливі умови існування. Головну причину соціальних бід він вбачав у приватній власності. Тому існуючий суспільний лад має бути замінений новим, справедливим ладом, заснованим на суспільній власності. Р. Оуен розробив проект нового Суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднуються колективна промислова й сільськогосподарська праця, виробництво і споживання. Члени комуни мають рівні права та обов'язки, між ними встановлюються відносини взаємодопомоги. Виявляється колективне піклування про непрацездатних. Вводиться раціональна й гуманна система навчання та виховання підростаючих поколінь тощо. Самоврядні комуни об'єдну­ються у федерації спочатку в регіональному, а потім і в міжнародному масштабі. Центральна влада як орган насиль­ства з часом стане зайвою, поступившись місцем вільній федерації самоврядних комун.

Проект такої комуни Р. Оуен намагався втілити в життя. Він заснував кілька комуністичних колоній в Англії і США. Як управитель і співвласник ткацької фабрики у Нью-Ленарку створив на фабриці сприятливі умови для праці й відпочинку робітників. Заперечуючи насильницьку револю­цію, Р. Оуен вважав, що єдиним засобом переходу до нового ладу є сила переконання. У зв'язку з цим він звертався зі своїми проектами до багатьох європейських монархів та американського президента.