6.2.1 Соціально-класові спільності

Основою класової диференціації сус­пільства марксисти вважають відмін­ності у відношенні великих груп людей до власності на засоби виробництва. Відповідно, суспільний клас розуміють як велику групу людей, яка характеризується особливим відношенням до власності на засоби вироб­ництва, посідає певне місце в системі суспільного поділу праці, має особливі засоби отримання і розмір доходу⁴⁰.

В західній соціології немає однозначного розуміння суспільного класу; він може розрізнятися на основі таких показників, як професія, рівень освіти й доходу, характер наявної власності тощо (залежно від позиції того чи іншого дослідника). Такий підхід дає змогу розрізняти скільки завгодно будь-яких класів, однак характерним для нього є виокремлення так званих вищого, середнього і нижчого класів.

Відповідно до марксистського підходу класову структуру суспільства з ринковою економікою (капіталістичного) скла­дають три суспільних класи:

• найманих робітників, які не мають у власності засобів виробництва й живуть за рахунок продажу своєї робочої сили (робітничий клас або пролетаріат);

• середні і великі власники засобів виробництва, які мають головним джерелом доходу додаткову вартість, отриману в результаті використання найманої робочої сили (клас капіталістів або буржуазія);

• дрібні власники засобів виробництва, які живуть ви­ключно або головним чином власною працею (дрібна буржуазія). У класовій структурі суспільства цей клас посідає проміжне становище між двома іншими класами, оскільки поєднує в собі ознаки кожного з них, тому він вважається середнім і неосновним класом.

Наявність таких трьох великих груп людей у суспільстві очевидна й не потребує спеціальних доведень. Інша річ, як тлумачити роль, особливо політичну, того чи іншого класу. Не варто також прагнути уникати вживання немодних нині слів «пролетаріат» і «буржуазія». Хоча вони й мають ідеоло­гічний відтінок, але виникли задовго до появи самого марксизму. «Пролетаріями» (лат. proletarius) у Стародавньому Римі називали тих, хто належав до вільного, але незамож­ного стану, а «буржуа» в епоху феодалізму в країнах Західної Європи називали вільних жителів міст (від лат. Burgus — укріплене місто).

Для порівняння з марксистською наведемо модель класової структури суспільства з ринковою економікою одного з найвідоміших сучасних західних соціологів — професора Кембриджського універси­тету Е. Гідденса. «Ми можемо визначити класи, — пише він, — як великі групи людей, що відрізняються за своїми загальними економічними можливостями, які значно впливають на типи їхнього стилю життя. Власне багатство разом із заняттям складає головну основу відмінностей. Основні класи, що існують у західних суспіль­ствах: вищий клас (ті, хто володіє або прямо контролює виробничі ресурси, багаті, великі промисловці, верхівка керівництва); середній клас (який включає більшість «білих комірців» і професіоналів); робітничий клас («сині комірці», або зайняті ручною працею)»⁴¹.

Е. Гідденс конкретизує поняття середнього класу, виокремлюючи в ньому три «сектори»: старий, вищий і нижчий. «Старий середній клас, — зазначає він, — включає власників невеликого бізнесу, власни­ків приватних магазинів і маленьких фермерських господарств... Вищий середній клас складається в основному з менеджерів і профе­сіоналів... Нижчий середній клас є більш гетерогенною категорією і включає конторський персонал, продавців, учителів, медсестер та ін.»⁴².

Як бачимо, запропонована таким відомим соціологом, як Е. Гід­денс, модель класової структури суспільства принципово не відрізня­ється від марксистської, що є ще одним підтвердженням правомірності класового підходу до аналізу соціальної структури і свідчить про те, що класовий і стратифікаційний підходи не виключають, а, навпаки, доповнюють один одного.

За своїм соціальним складом суспільні класи не є однорідними спільностями. Так, робітничий клас склада­ється з різних галузевих, професійних, кваліфікаційних та інших верств і груп. У складі класу середніх і великих власників засобів виробництва вирізняються, наприклад, промислова, фінансова, торговельна буржуазія. Своя со­ціальна градація властива й класові дрібної буржуазії. В її складі розрізняють, наприклад, міську й сільську (селянство) дрібну буржуазію, різні галузеві групи.

У тому разі, коли внутрікласові та міжкласові соціальні утворення виокремлюються на основі особливостей їх місця в системі суспільного поділу праці, ми говоримо про со­ціальні групи чи верстви. Такими групами є, наприклад, промисловий і сільськогосподарський загони робітничого класу, висококваліфіковані та некваліфіковані робітники, промислова, торговельна та фінансова буржуазія тощо.

Політична суб'єктність суспільних класів найповніше проявляється у класовій боротьбі, яка відбувається в еконо­мічній, політичній та ідеологічній формах. Економічна боротьба спрямована на зміцнення й поліпшення економіч­ного становища класів. Головною метою політичної бороть­би для кожного класу є завоювання, утримання й викори­стання державної влади, встановлення політичного панування в суспільстві. Ідеологічна боротьба має на меті теоретичне обґрунтування економічних і політичних інтересів суспіль­них класів.

Безпосередньо в політичній сфері боротьба класів прояв­ляється в боротьбі їхніх організацій — політичних партій, громадських об'єднань. Кожен із суспільних класів створює такі організації для захисту власних інтересів.