6.2.4 Соціально-професійні спільності

До числа суб'єктів політичних відно­син, соціальних суб'єктів політики належать і соціально-професійні спіль­ності. Це передусім великі професійні групи людей, які посідають осооливе місце в системі суспільного поділу праці, — робітники, службовці, інтеліген­ція, селяни, підприємці. Соціально-професійні спільності відіграють значну роль в економічному, соціальному, полі­тичному, духовному житті суспільства. В країнах Заходу ці спільності є основними обліковими групами соціальної статистики. Важливо визначити соціальний склад основних професійних груп.

Інтелігенція —це соціальна група (верства) людей складної розумової праці.

Відповідно до цього визначення до інтелігенції належать не взагалі всі люди розумової праці, а лише особи складної (висококваліфікованої) праці, виконання якої передбачає наявність вищої або середньої спеціальної освіти. Через високий рівень освіти, професійної підготовки представ­ників інтелігенції називають іще спеціалістами або профе­сіоналами. Основними професіональними групами у складі інтелігенції є інженерно-технічна, наукова, педагогіч­на, медична, художня, адміністративно-управлінська, військова.

Близькою до інтелігенції соціально-професійною групою є службовці — особи нефізичної праці, які трудяться за наймом.До службовців належать як особи простої розумової праці (в основному торгові й конторські працівники, яких нази­вають іще службовцями-неспеціалістами), так і ті представ­ники інтелігенції (спеціалісти), що трудяться за наймом. У західній соціології особи розумової праці визначаються також як «білі комірці», на відміну від «синіх комірців» — осіб ручної праці, робітників.

Терміном «селянство» можуть позначатися різні спіль­ності людей: усе самодіяльне населення, зайняте в сіль­ському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні і великі власники засобів виробництва, передусім землі), всі або лише дрібні власники засобів виробництва.

Нарешті, підприємці — це власники засобів виробництва, котрі функціонують як його організатори.

Навіть найвищі посадові особи не є підприємцями, якщо вони цими підприємствами не володіють. Водночас не є підприємцями і власники засобів виробництва, які не причетні до організації самого виробництва. На практиці власники підприємств найчастіше є і їхніми вищими посадо­вими особами. Оскільки функціонування приватних підпри­ємств передбачає використання найманої робочої сили, то їх власників-підприємців називають іще роботодавцями.