logo
Політологія / Учебники Политология / SHLIAHTUN

16.3.2 Типологія політичної культури є. Вятра

Детальну типологію політичної культури запропонував Є. Вятр. Залежно під суспільно-політичних формацій і притаманних їм політичних систем можна виокремити три основних типи політичної культури: традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний.

Тип тради­ційної політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному ладу. Він характеризується визнанням того, що:

Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах:

1. Традиційна племінна культура, для якої характерні значна влада віча та істотні обмеження влади вождя.

2. Традиційна теократична культура, в якій володар є Богом або намісником Бога і його влада обмежується лише тим, як розуміється воля Бога. Ця культура притаманна тим народам, у яких політична система створювалась пророками нових релігій.

3. Традиційна деспотична культура, в якій ставлення підданих до володаря ґрунтується на визнанні його абсолютної, нічим не обмеженої влади над ними. Володар с паном над усіма підданими і їх власником.

Ці різновиди політичної культури в історії переплітаються. Поряд з традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип — політична культура станової демократії, за якої значна частина, навіть більшість, населення повністю відсторонена від участі в політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав. Політичні права існують лише для меншості з привілейованих етапів. Історії відомі два різновиди політичної культури станової демократії: патриціанська культура деяких грецьких міст, республіканського Рима й деяких італійських міст середньовіччя, а також дворянська політична культура, наприклад у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього середньовіччя і раннього періоду нової історії.

Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя створили масову політичну культуру — культуру не якоїсь класової меншості, а широких верств суспільства.

Буржуазне суспільство знає два основних типи політичної культури: демократичний та автокра­тичний. Для першого типу характерні активність громадян, їх включення у політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави.

Буржуазно-демократична політична культура виступає у двох основних різновидах: консервативно-ліберальпій і ліберально-демокра­тичній.

Консервативно-ліберальна культура визнає основними цінностя­ми громадянські права і свободи, але заперечує суспільно-реформаторський аспект політичної культури.

В ліберально-демократичній політич­ній культурі, навпаки, визнання основних цінностей і зразків поведін­ки, типових для системи буржуазної демократії, поєднується з очікуванням соціальних реформ, здійснюваних державою.

Автократичний тип буржуазної політичної культури с запереченням буржуазно-демократичного типу. Ідеалом держави він визнає сильну й неконтрольовану владу, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашист­ських режимах XX ст. і має два різновиди: авторитарну й тоталітарну політичну культуру. Перша відрізняється від другої тим, що не передбачає активної участі мас, їх політичної мобілізації і використовує ідеологію лише як інструмент для забезпечення пасивного послуху мас. Тоталітарна політична культура, супутня фашистським і напівфашист-ським системам, поєднує культ лідера, сильної влади з активним залученням громадян до участі в політичному житті відповідно до принципів, установлених лідером111.

Цитована праця Є. Вятра була написана ще в 70-х роках і, звісно, не відбиває тих політичних змін, які відбулись у колишніх соціаліс­тичних країнах. За цей час концепція тоталітаризму, започаткована ще в 50-х роках американськими політологами К. Фрідріхом і 3. Бжезінським, знайшла свій подальший розвиток. Було, зокрема, визнано, що ті політичні режими, які утвердились у соціалістичних країнах, є різновидом тоталітаризму. А значить, політична культура соціалістичної демократії, про яку говорив Є. Вятр, с різновидом тоталітарного типу політичної культури. Слід зауважити, що поділ політичної культури за характером реалізації владних відносин у суспільстві на демократичну, авторитарну й тоталітарну, започаткований Є. Вятром і розвинутий стосовно нових політичних реалій, у сучасній політології досить поширений.

Розглянемо детальніше особливості демократичної полі­тичної культури. Головною з цих особливостей є плюралізм, який передбачає політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність. Багатоманітність в економічному житті означає існування різних форм власності, насамперед при­ватної, різних форм господарювання, вільного підприєм­ництва. Економічна багатоманітність виступає основою політичного плюралізму, який означає визнання в політич­ному житті багатоманітності інтересів різних соціальних і політичних груп. Політичний плюралізм заперечує монопо­лію будь-якої соціальної спільності, організації чи особи на владу. Відповідно, не може займати монопольне становище будь-яка ідеологія.

Визнання плюралізму соціальних і політичних інтересів передбачає визнання ідей політичного представництва й виборності. Остання покликана забезпечити народний суверенітет і представництво інтересів усіх суспільних груп у системі влади через політичні партії. Чергування партій і посадових осіб при владі вважається цілком нормальним і навіть необхідним явищем. Політична конкуренція є однією з основних ознак демократичної політичної культури.

Принцип плюралізму, багатоманітності суспільного життя — основа демократизму не лише політичної культури, а й суспільства в цілому. Водночас він передбачає дію іншого принципу — консенсусу. Демократична політична культура характеризується встановленням у суспільстві кон­сенсусу стосовно основних цінностей суспільства, його цілей і шляхів їх досягнення, визнанням легітимності демократич­них процедур, готовністю добровільно підкорятися встано­вленим політичним правилам.

Можливі й інші типології політичної культури. Так, за національно-територіальною ознакою виокремлюються європейський (західний) та азіатський (східний) типи, за характером взаємозв'язків і контактів між людьми — конфронтаційний і консенсусний типи, за ідеологічною ознакою розрізняють ліберальний, консервативний, кому­ністичний і соціал-демократичний типи політичної культури.