2. Етнополітичні конфлікти в сучасному світі

Учені поділяють конфлікти на політичні, економічні, соціальні та етнічні. Найбільш поширені і складні для розуміння та врегулювання - етнічні конфлікти.

Порівняльний аналіз еволюції конфліктів дав можливість виділити їх характерні риси:

• етнічність– одна з найбільш давніх форм соціальної організації суспільства, що з'явилася задовго до класів, станів, політичних спільнот, тому етнічні конфлікти – найдавніша форма соціальних конфліктів, що супроводжує всю історію людської цивілізації;

• надзвичайна емоційна насиченість етнічного конфлікту. Перебуваючи під владою етнічних почуттів, люди найчастіше діють у конфліктних ситуаціях усупереч здоровому глузду. Такими діями вони не тільки не поліпшують, а навіть багаторазово погіршують своє становище;

• практично неможливо знайти етнічний конфлікт у чистому вигляді. Нерідкі випадки, коли конфлікт, на ранніх етапах якого переважали економічні або інші суперечності, переростає в етнічний конфлікт - і навпаки;

• етнічні конфлікти мають реактивний характер.Спалахнувши серед незначної кількості учасників, у якомусь певному місці, такий конфлікт швидко поширюється на більшу кількість суб'єктів, може легко і швидко інтернаціоналізуватися, поширюючись на цілі регіони і континенти.

Виділяють наступні чинники виникнення етнічних конфліктів:

Етнополітичні:

• націоналізм як ідеологія;

• неоднаковий доступ етнонаціональних спільнот до влади;

• розподіл етнонаціональних спільнот на панівні і підлеглі, що призводять до обмеження прав етнічних меншин, до масових міграцій населення, до сегрегації і геноциду;

• недемократична етнонаціональна політика;

• політизація етнічності;

• складність і суперечливість національно-державного будівництва (особливо в посттоталітарних країнах).

Етнотериторіальні:

• неспівпадіння етнічних і політичних кордонів (Африка, СРСР, колишня Югославія);

• невизначеність кордонів між окремими державами;

• розділення єдиного етносу державними кордонами;

• територіальні претензії одного етносу до іншого;

• спроба перерозподілу території, на якій проживає кілька етносів;

• спроби етнонаціональної спільноти відокремитися і створити власну державу.

Етнопсихологічні:

• розбіжність між національними сподіваннями й можливостями;

• ірраціональність групової поведінки етнонаціональних спільнот;

• переоцінка сторонами важливості певної етнополітичної проблеми.

Етнічні конфлікти не оминули країни Заходу, різко загострились в Азії, та досягли свого апогею на постсоціалістичному просторі. У наш час триває кілька десятків етнічних війн і серйозних етнічних конфліктів. Це, насамперед, Чечня в Росії, колишня Югославія (Боснія і Герцеговина, Косово), Канада (франкомовна провінція Квебек), Північна Ірландія, Іспанія (баски), Індія (Пенджаб, Джамму, Кашмір), курдська проблема (Іран, Ірак, Туреччина), Нагірний Карабах (Вірменія-Азербайджан), Грузія-Абхазія, Молдова (Наддністрянщина), Естонія, Латвія (російськомовне населення) тощо.

Етнічний конфлікт у своєму розвитку проходить чотири стадії: а) зародження; б) визрівання; в) ескалація; г) згасання.

Щоб не довести етнічний конфлікт до ескалації, до етнічної війни, необхідно в ідеалі на першій стадії – зародження, чи, у крайньому випадку, на другій стадії – визрівання, прикласти максимум зусиль для превентивних заходів, для початку переговорного процесу. Тим більше, що етнічним конфліктам властива така важлива риса як керованість. Можна пом'якшити чи, навпаки, спровокувати етнічний конфлікт, використовуючи різні методи.

Етнічні конфлікти в житті будь-якого суспільства та у світі в цілому відіграють дуже складну й суперечливу роль, демонструючи як позитивні, так і негативні сторони.

Особливо небезпечного забарвлення набувають етнічні конфлікти, коли на них нашаровується релігійний розбрат. Етнополітичні конфлікти такого типу важко врегулювати та практично неможливо вирішити (Чечня, Індія, Близький Схід, колишня Югославія).