17.2.2 Структура міжнародних політичних відносин
Основними елементами структури міжнародних політичних відносин є їх суб'єкти. В сучасній науковій літературі є різні підходи до визначення таких суб'єктів, у тому числі два крайніх — вузький і широкий. У вузькому розумінні головним суб'єктом міжнародних відносин вважається держава. Один із найвідоміших прихильників цього підходу, французький соціолог і політолог Р. Арон, зазначає, що головний зміст міжнародних відносин складають взаємовідносини між державами, які символізуються постатями дипломата й воїна.
Прихильник широкого підходу, відомий американський фахівець у галузі міжнародних відносин Д. Розенау, вважає, що структурні зміни, які відбулися в міжнародній політиці в останні десятиліття, викликали докорінні зміни в структурі міжнародних відносин, їхньою головною дійовою особою стає вже не держава, а конкретна особистість. Результатом змін у сфері міжнародних відносин є досягнення так званого міжнародного континууму, символічними постатями якою виступають турист і терорист.
Проміжним є підхід, прихильники якого основним суб'єктом міжнародних політичних відносин пропонують розглядати національну політичну систему в цілому. Такий підхід дає можливість включити в систему міжнародних політичних відносин не тільки власне державу, а й низку інших національних політичних інститутів — політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування та ін.
Під формально-юридичним кутом зору питання про суб'єкти міжнародних відносин вирішується через визначення суб'єктів міжнародного права.
Міжнародне право — це «система договірних і звичайних норм та принципів, які виражають відносно узгоджену волю держав і регулюють відносини між державами, створеними ними міжнародними організаціями та деякими іншими суб'єктами міжнародного спілкування (державоподібними утвореннями, національно-визвольними рухами)»114. За цим визначенням є три основних групи суб'єктів міжнародного права й міжнародних відносин у їх формально-правовому розумінні. Це держави, міжнародні організації і міжнародні рухи.
Держави були й залишаються головними суб'єктами міжнародних відносин. Нині у світі налічується близько двохсот держав. У їх розмежуванні для марксистського суспільствознавства тривалий час характерним був формаційний підхід, який передбачав поділ держав на соціалістичні, капіталістичні й ті, що розвиваються. Капіталістичні держави, у свою чергу, поділялись на індустріальне розвинені (держави Західної Європи, Ізраїль, США і Канада, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Південно-Африканська Республіка) і держави середнього рівня розвитку капіталізму (в основному країни Латинської Америки). Державами, що розвиваються, вважалися країни які звільнилися від колоніальної залежності і стали на шлях самостійного розвитку (головним чином Азії та Африки), їх називали ще «країнами третього світу» («першим» світом був соціалістичний, «другим» — капіталістичний). Країни, що розвиваються, у свою чергу, поділялись на ті, що обрали капіталістичний шлях розвитку, і країни соціалістичної орієнтації.
Тепер такий поділ значною мірою застарів. Від соціалістичного світу, в якому нараховувалось 14 держав, залишилися тільки чотири — Китай, Північна Корея, В'єтнам і Куба, причому Китай і В'єтнам еволюціонують у бік ринкової економіки. Припинила своє існування найбільша і наймогутніша у світі соціалістична країна — СРСР, на теренах якого утворилося 15 незалежних держав. Втратила перспективу орієнтація на соціалізм країн, що розвиваються. До індустріальне розвинених країн впритул наблизилася низка ще недавно економічно відсталих країн — Таїланд, Філіппіни, деякі арабські держави та ін.
У сучасному світі провідну роль відіграють держави так званої Великої сімки — США, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Японія, глави яких на регулярних зустрічах визначають основні параметри зовнішньої політики своїх держав. Останнім часом Велика сімка стала перетворюватися на Велику вісімку — до її роботи дедалі активніше долучається Росія.
Другу групу суб'єктів міжнародних відносин складають багатоманітні міжнародні організації. До них належать міжнародні організації глобального й регіонального масштабу, міжурядові й неурядові організації, інтеграційні угруповання і воєнно-політичні блоки.
Міжнародні організації як об'єднання держав характеризуються такими загальними ознаками: договірна основа утворення; наявність певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов'язки; утворення згідно з міжнародним правом. Міжнародні організації виникли ще в середині XIX ст. і мали неполітичний характер. Однією з таких організацій був, наприклад, Всесвітній поштовий союз, створений 1874 р. Першою постійно діючою міжнародною політичною організацією була створена 1919 р. для розвитку співробітництва між народами, сприяння запобіганню воєнних конфліктів, підтримання міжнародного миру й безпеки Ліга Націй, яка проіснувала до 1946 р.
Однією з найбільших за кількістю членів (190 держав станом на 01.11.2000 р.) і найвпливовішою сучасною міжнародною політичною організацією глобального масштабу є Організація Об'єднаних Націй (ООН). Створена 1945 р. за ініціативою провідних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США, Китаю, Великобританії і Франції) як універсальна міжнародна організація безпеки, наступниця Ліги Націй, вона має такі основні цілі; підтримання міжнародного миру й безпеки; вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру; розв'язання мирними засобами міжнародних спорів; розвиток дружніх відносин між народами; здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру; заохочення і розвиток поваги до прав людини.
Найважливішим органом ООН с Рада Безпеки, до складу якої входять 15 держав-членів, з них 5 — постійних (США, Росія, Китай, Великобританія, Франція) і 10 — непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на два роки. Рішення Ради Безпеки є вирішальними у міжнародних спорах і можуть передбачати використання як економічних санкцій, так і військової сили проти країни-агресора. Генеральна Асамблея, що також є одним із головних органів ООН, складається з усіх держав-членів і наділена широкими повноваженнями. Вона може обговорювати будь-які питання, у тому числі й ті, що належать до повноважень і функцій будь-якого з органів ООН. За рекомендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея призначає Генерального секретаря ООН, приймає в ООН нових членів, вирішує питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів, виключення їх з ООН.
Крім Ради Безпеки і Генеральної Асамблеї, до головних керівних органів ООН належать також Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.
Міжнародні міжурядові організації створюються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН, такі організації набуваютьхарактеру її спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже 20 таких спеціалізованих установ, зокрема: Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров'я; Світовий банк, який включас Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Міжнародну фінансову корпорацію і Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародний валютний фонд; Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтелектуальної власності та іп.
Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Організація американських держав; Організація африканської єдності; Ліга арабських держав; Організація центральноамериканських держав, Асоціація держав південно-східної Азії, Центральноєвропейська ініціатива; Організація з безпеки і співробітництва в Європі та іп.
Але найбільшу роль у Європі відіграє Рада Європи — утворена ще 1949 р. перша європейська міжурядова організація, яка об'єднує більш як 40 держав. Цілями Ради Європи є: забезпечення дедалі тісніших зв'язків між державами-членами для захисту й реалізації їх ідеалів і принципів; сприяння перетворенню Європи в демократичний і безпечний простір; захист і зміцнення плюралістичної демократії і прав людини; розвиток і зміцнення європейської самосвідомості для формування європейської культурної ідентичності. Структуру Ради Європи утворюють: Комітет міністрів; Парламентська асамблея; Паради галузевих міністрів; Секретаріат.
В останні десятиліття чимраз помітнішу роль у міжнародних відносинах стали відігравати інтеграційні угруповання, які утворилися в результаті інтернаціоналізації економічного, соціального й політичного життя держав певного регіону. Яскравим прикладом с Європейський союз (ЄС), до складу якого нині входять 15 держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція. Претендентами на вступ до ЄС с низка колишніх європейських соціалістичних країн і радянських республік. ЄС найбільш інтегрована в економічному й політико-правовому відношенні міжнародна організація. Його вищими органами є парламент, уряд, комісія, суд.
Інтеграційним угрупованням є утворена у грудні 1991 р. Співдружність незалежних держав (СНД), яка нині об'єднує 12 колишніх республік СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркмепістан, Узбекистан, Україну. Щоправда, Україна не ратифікувала угоду про утворення СНД і формально не стала учасником її статуту. Відповідно до угоди про утворення СНД та її статуту цілями об'єднання є розвиток рівноправного і взаємовигідного співробітництва народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі та інших, сприяння широкому інформаційному обміну. Основними консультативними й координуючими органами СНД є: Рада глав держав, Рада глав урядів,
Виконавчий секретаріат, Міждержавний економічний комітет. Міжпарламентська асамблея держав-учасників СНД.
Важливими суб'єктами міжнародних відносин є воєнно-політичні блоки. Вони виступають організаціями колективної безпеки держав-членів, інструментом спільної розробки їх зовнішньополітичної стратегії, координації діяльності на міжнародній арені. Найвпливо-вішою такою організацією па сьогодні є Організація північноатлантичного договору (НАТО). Колишні воєнно-політичні блоки Організація центрального договору (СЕНТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО) та Організація варшавського договору з різних причин припинили своє існування. До складу утвореного в 1949 р. блоку НАТО входять: Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, США, Туреччина, Угорщина, Франція, ФРН, Чехія. Франція у 1966 р. вийшла з воєнної організації НАТО, залишаючись учасником договору про його утворення. До розпуску Організації варшавського договору блок НАТО протистояв їй як воєнно-політичне угруповання. Тепер він виконує в основному координуючу, інтегративну й миротворчу функції в межах Європи. У Європі діяла також воєнно-політична організація Західноєвропейський союз у складі Бельгії, Великобританії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Франції і ФРН, який був тісно пов'язаний з НАТО і не відігравав відчутної самостійної ролі в політичному житті Європи. У листопаді 2000 р. державами-учасницями було прийнято рішення про його розпуск.
Міжнародні організації відіграють значну позитивну роль у розвитку міжнародних відносин. Проте їхню діяльність не варто ідеалізувати. Утримання таких організацій, особливо ООН, досить дорого обходиться платникам податків країн-членів. Як і будь-яким великим організаціям, їм притаманна тенденція до олігархізації структури й діяльності, про яку говорив ще Р. Міхельс. Апарат міжнародних організацій, який складається з численних високооплачуваних представників, радників, консультантів, експертів тощо, значною мірою працює на себе. Формується він здебільшого закритим шляхом із представників наближених до влади елітарних груп населення і не контролюється громадськістю.
Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють також міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація, не створена на основі міждержавної угоди, їхніми ознаками є: неприбутковий характер; визнання щонайменше однією державою; наявність консультативного статусу в міжнародних міжурядових організаціях. Нині існує декілька тисяч міжнародних неурядових організацій. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові та інші організації.
Неурядові організації, а також деякі міжурядові організації є частиною неформалізованих міжнародних суспільних рухів — антивоєнного, екологічного, молодіжного, жіночого, профспілкового.національно-визвольного тощо, які також с суб'єктами міжнародних відносин.
У структурі міжнародних відносин розрізняють три основних рівні: глобальний, регіональний і двосторонній. Вони відрізняються за масштабами, обсягом розв'язуваних питань, ступенем складності.
У міжнародних відносинах є проблеми, які зачіпають інтереси й потреби всіх держав і народів. Це так звані глобальні проблеми сучасності, до яких, зокрема, належать проблеми: запобігання ядерної війни, роззброєння, мирного розв'язання збройних конфліктів; подолання економічної і культурної відсталості народів; пошук шляхів розв'язання світової енергетичної, сировинної та продовольчої криз; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; соціально-екологічні проблеми, зумовлені подальшим погіршенням природного середовища проживання людей; проблеми людини, в тому числі забезпечення її прав і свобод, ліквідація голоду, епідемічних та важких захворювань тощо. Для визначення таких проблем, розробки стратегії і тактики їх розв'язання необхідні об'єднання зусиль усіх держав і народів та створення відповідних міжнародних інститутів. Провідними міжнародними організаціями, здатними розв'язувати проблеми на глобальному рівні, є насамперед ООН та її спеціалізовані установи.
Глобальний рівень міжнародних відносин, за всієї його значущості, не в змозі врахувати всю багатоманітність і складність суспільного життя. Тому виокремлюється регіональний рівень міжнародних відносин, який враховує політичні, економічні, соціальні, культурні та інші особливості того чи іншого регіону. Суб'єктами відносин на цьому рівні є держави та різноманітні міжнародні організації регіонального масштабу, про які йшлося вище.
Найпоширенішим є двосторонній рівень міжнародних відносин, який характеризується наявністю двосторонніх зв'язків між державами. Пріоритет у міжнародних відносинах на цьому рівні мають інтереси окремих конкретних держав. Політика у сфері двосторонніх відносин грунтується на принципах, розроблених ООН.
- Глава 1
- Глава 2
- Глава 4
- Глава 10
- Глава 11
- Глава 12
- Глава 13
- Глава 14
- Глава 15
- Глава 16
- Глава 17
- Глава 18
- Об'єкт і предмет політології
- 1.1.1 Політологія та інші науки про суспільство
- 1.1.2 Предмет політології
- 1.1.3 Закономірності політології
- 1.1.4 Структура політології
- 1.2 Основні категорії, методи і функції політології
- 1.2.1 Категорії політології
- 1.2.2 Методи політологічних досліджень
- 1.2.3 Функції політології
- 1.2.4 Становлення політології як науки і навчальної дисципліни
- Рекомендована література
- Глава 2 основні історичні віхи пізнання політичних явищ
- 2.1 Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі
- 2.1.1 Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу
- 2.1.2 Політичні вчення у Стародавній Греції
- 2.1.3 Політична думка у Стародавньому Римі
- 2.2 Західноєвропейська політична думка середньовіччя
- 2.2.1 Вчення Фоми Аквінського про державу
- 2.2.2 Політичне вчення Марсилія Падуанського
- 2.З політичні вчення епохи відродження
- 2.3.1 Політичне вчення Нікколо Макіавеллі
- Вчення Жана Бодена про державу
- Політичні ідеї утопічного соціалізму
- 2.4 Становлення і розвиток політичної науки нового часу
- 2.4.1 Політичні вчення в Голландії
- 2.4.2 Політичні вчення в Англії
- 2.4.3 Політичні вчення у Франції
- 2.4.4 Політичні вчення в Німеччині
- 2.5 Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX - початку XX ст.
- 2.5.1 Класичний лібералізм
- 2.5.2 Критично-утопічний соціалізм
- 2.5.3 Марксизм
- 2.5.4 Елітизм
- Рекомендована література
- Глава з зародження і розвиток української політичної думки
- 3.1 Політичні погляди у київській русі
- 3.1.1 «Слово про закон і благодать»
- 3.1.2 «Повість врем'яних літ»
- 3.1.3 «Руська правда»
- 3.1.4 «Повчання»
- 3.1.5 «Слово о полку Ігоревім»
- 3.2 Українська політична думка литовсько-польської і польсько-козацької доби (XVI-XVIII ст.)
- 3.2.1 Станіслав Оріховський-Роксолан
- 3.2.2 Христофор Філалет
- 3.2.3 Іван Вишенський
- 3.2.4 Становлення козацько-гетьманської держави
- 3.2.5 Пилип Орлик
- 3.2.6 Стефан Яворський
- 3.2.7 Феофан Прокопович
- З.3 політична думка україни в XIX ст.
- 3.3.1 Микола Костомаров
- 3.3.2 Тарас Шевченко
- 3.3.3 Михайло Драгоманов
- 3.3.4 Сергій Подолинський
- 3.3.5 Іван Франко
- 3.4 Основні напрями розвитку української політичної думки у першій половині XX ст.
- 3.4.1 Соціалізм
- 3.4.2 Консерватизм
- 3.4.3 Націоналізм
- 3.4.4 Націонал-демократизм
- Рекомендована література
- Розділ 2
- 4.1.2 Суб'єкти політики
- 4.1.3 Функції політики
- 4.2 Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя
- 4.2.1 Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- 4.2.2 Види політики
- 4.2.3 Політика як наука й мистецтво
- Рекомендована література
- Глава 5 політична влада
- 5.1 Влада як суспільне відношення
- 5.1.1 Сутність і види влади
- 5.1.2 Політична влада
- 5.1.3 Концепції влади
- Ресурси й легітимність політичної влади
- 5.2.1 Ресурси політичної влади
- 5.2.2 Поняття легітимності влади
- 5.2.3 Ознаки легітимності політичної влади
- 5.2.4 Типи легітимності політичної влади
- Рекомендована література
- Глава 6 соціальні засади політики
- 6.1 Сутність та особливості соціальних відносин
- 6.2 Соціальні спільності як суб'єкти політичних відносин
- 6.2.1 Соціально-класові спільності
- 6.2.2 Соціально-етнічні спільності
- 6.2.3 Соціально-демографічні спільності
- 6.2.4 Соціально-професійні спільності
- 6.2.5 Соціально- територіальні спільності
- 6.3 Соціально-політичні конфлікти
- 6.3.1 Поняття соціально-політичного конфлікту
- 6.3.2 Міжкласові конфлікти
- 6.3.3 Міжетнічні конфлікти
- 6.3.4 Соціальна політика
- Рекомендована література
- Глава 7 системний вимір політики
- 7.1 Сутність і значення системного аналізу політики
- 7.1.1 Сутність системного аналізу
- 7.1.2 Концепція політичної системи д.Істона
- 7.1.3 Модель політичної системи г. Алмонда
- 7.2 Структура і функції політичної системи суспільства
- 7.2.1 Структура політичної системи
- 7.2.2 Функції політичної системи
- 7.2.3 Закономірності функціонування політичної системи
- 7.3 Типологія політичних систем
- Рекомендована література
- Розділ 3 інституціоналізовані форми політики
- Глава 8
- Держава — головний інститут політичної систем суспільства
- 8.1 Сутність, ознаки та функції держави
- 8.1.1 Сутність та основні ознаки держави
- 8.1.2 Основні концепції походження держави
- 8.1.3 Функції держави
- 8.2 Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- 8.2.1 Глава держави
- 8.2.2 Парламент
- 8.2.3 Уряд
- 8.2.4 Поділ державної влади
- 8.3 Форми держави
- 8.3.1 Форми державного правління
- 8.3.2 Форми державного устрою
- 8.3.3 Організація державної влади в Україні
- Рекомендована література
- Глава 9 правова держава та громадянське суспільство
- 9.1 Сутність та основні ознаки правової держави
- 9.1.1 З історії теорії правової держави
- 9.1.2 Основні ознаки правової держави
- 9.2 Громадянське суспільство та його взаємозв'язок з державою
- 9.2.1 Становлення концепції громадянського суспільства
- 9.2.2 Структура громадянського суспільства
- 9.2.3 Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- 9.3 Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в україні
- 9.3.2 Становлення громадянського суспільства
- Рекомендована література
- Глава 10 політичні партії і партійні системи
- 10.1 Сутність, генезис і функції політичних партій
- 10.1.1 Сутність політичної партії
- 10.1.2 Генезис політичних партій
- 10.1.3 Функції політичних партій
- 10.2 Типологія політичних партій
- 10.2.1 Типологія партій за соціальною основою
- 10.2.2 Інші типології політичних партій
- 10.3 Партійні системи
- 10.3.1 Поняття партійної системи
- 10.3.2 Типологія партійних систем
- 10.3.3 Багатопартійна система
- 10.3.4 Двопартійна система
- 10.3.5 Однопартійна система
- 10. 4 Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем
- 10.4.1 Мажоритарна виборча система
- 10.4.2 Пропорційна виборча система
- 10.4.3 Змішана виборча система
- 10.4.4 Взаемозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем
- 10.5 Партійна й виборча системи в україні
- 10.5.1 Становлення багатопартійності в Україні
- 10.5.2 Особливості партійної і виборчої систем України
- Глава 11 групи інтересів
- 11.1 Поняття і функції груп інтересів
- 11.1.1 Сутність групового підходу до вивчення політики
- 11.1.2 Поняття «групи інтересів»
- 11.1.3 Функції груп інтересів
- 11.2 Типологія груп інтересів
- 11.2.1 Профспілки
- 11.2.2 Жіночий рух
- 11.3 Політичне представництво груп інтересів
- 11.3.1 Безпосереднє політичне представництво інтересів
- 11.3.2 Опосередковане політичне представництво інтересів
- Рекомендована література
- Глава 12 політичні режими
- 12.1 Поняття і структура політичного режиму
- 12.1.1 Поняття політичного режиму
- 12.1.2 Структура політичного режиму
- 12.2 Типологія політичних режимів
- 12.2.1 Типологія політичних режимів г. Моски
- 12.2.2 Політичні й державні режими
- 12.2.3 Тоталітаризм
- 12.2.4 Авторитаризм
- 12.2.5 Демократичний політичний режим
- 12.2.6 Трансформація політичних режимів
- 12.3 Теоретичні засади демократії
- 12.3.1 Поняття демократії
- 12.3.2 Політичні принципи демократії
- 12.3.3 Основні концепції демократії
- Рекомендована література
- Розділ 4 персоналізовані аспекти політики
- Глава 13
- Особа як суб'єкт політики
- 13.1 Політична суб'єктність особи
- 13.1.1 Поняття «людина», «індивід», «особа»
- 13.1.2 Політична суб'єктність особи
- 13.2 Основні типи й види політичної поведінки
- 13.2.1 Поняття політичної поведінки
- 13.2.2 Типи й види політичної поведінки
- 13.2.3 Основні форми політичної участі. Референдум
- 13.2.4 Специфіка масової поведінки в політиці
- 13.2.5 Мотивація політичної поведінки
- 13.3 Політика і мораль
- 13.3.1 Історичний аспект
- 13.3.2 Моральна дилема в політиці
- 13.3.3 Вплив влади на особу
- Рекомендована література
- Глава 14 політичні еліти
- 14.1 Поняття і сучасні концепції політичних еліт
- 14.1.1 Поняття політичної еліти
- 14.1.2 Сучасні концепції політичних еліт
- 14.1.3 Функції політичної еліти
- 14.2 Типологія та шляхи формування політичних еліт
- 14.2.1 Типологія політичних еліт
- 14.2.2 Еліта і бюрократія
- 14.2.3 Шляхи формування політичних еліт
- Рекомендована література
- Глава 15 політичне лідерство
- 15.1 Сутність, витоки і функції політичного лідерства
- 15.1.1 Сутність політичного лідерства
- 15.1.2 Витоки політичного лідерства
- 15.1.3 Функції політичного лідерства
- 15.2 Типологія та механізми формування політичного лідерства
- 15.2.1 Типологія політичного лідерства
- 15.2.2 Механізми формування політичного лідерства
- Глава 16 політична культура
- 16.1 Сутність і структура політичної культури
- 16.1.1 Сутність політичної культури
- 16.1.2 Структура політичної культури
- 16.2 Політична свідомість як елемент політичної культури
- 16.2.1 Поняття політичної свідомості
- 16.2.2 Політична психологія та ідеологія
- 16.2.3 Буденна й теоретична політична свідомість
- 16.2.4 Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- 16.3 Типи і функції політичної культури
- 16.3.1 Типологія політичної культури г. Алмонда і с. Верби
- 16.3.2 Типологія політичної культури є. Вятра
- 16.3.3 Вплив політичної культури на політичну систему
- 16.3.4 Функції політичної культури
- 16.4 Політична соціалізація
- 16.4.1 Сутність політичної соціалізації
- 16.4.2 Етапи політичної соціалізації
- Розділ 4 політика як міжнародний процес
- Глава 17
- Міжнародна політика
- 17.1 Зовнішня політика
- 17.1.1 Міжнародна і зовнішня політика
- 17.1.2 Цілі і функції зовнішньої політики
- 17.1.3 Засоби зовнішньої політики
- 17.2 Міжнародні політичні відносини
- 17.2.1 Сутність та особливості міжнародних відносин
- 17.2.2 Структура міжнародних політичних відносин
- 17.3 Світовий політичний процес
- 17.3.1 Поняття світового політичного процесу
- 17.3.2 Марксистська концепція світового політичного процесу
- 17.3.3 Геополітичні концепції
- 17.3.4 Концепція політичного реалізму
- 17.3.5 Модерністські концепції
- 17.3.6 Україна в системі міжнародних політичних відносин
- Рекомендована література
- Глава 18 світові ідейно-політичні доктрини
- 18.1 Класичні буржуазні ідейно-політичні доктрини і сучасність
- 18.1.1 Лібералізм
- 18.1.2 Консерватизм
- 18.2 Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі
- 18.2.1 Комунізм
- 18.2.2 Соціал-демократизм
- 18.3 Ідейні засади політичного екстремізму
- 18.3.1 Фашизм
- 18.3.2 Анархізм
- 18.3.3 Троцькізм
- 18.3.4 Взаємовплив політичних ідеологій
- Рекомендована література