logo
вступ до полит 2014

2. Політологія як наука і навчальний предмет

Виникнення політології як науки – процес довготривалий і мав певні стадії. К.Дойч відмітив, що кожна суспільна наука, зокрема і політологія, проходить три стадії розвитку: філософську, емпіричну і стадію ревізії емпіричного стану. Ця ідея уявляється досить плідною.

Політична наука у своїй початковій, філософсько-етичній формі виникла в результаті раціоналізації і концептуалізації політичних поглядів за часів Конфуція, Платона і Арістотеля (V-III ст. до н.е.) та пройшла у своєму розвитку ряд етапів. Сучасного вигляду політологія набула в другій половині ХІХ ст. в зв’язку з появою і розповсюдженням біхевіористських (bihevior - поведінка), емпіричних методів дослідження. Приблизно в цей же період йде становлення політичної науки як самостійної академічної дисципліни. В 1857 р. в Колумбійському коледжі США було створено кафедру “Історія і політична наука”. У 1880 р. в цьому ж коледжі було організовано першу школу політичної науки.

Паралельно відбувався процес перетворення політології в самостійну наукову й навчальну дисципліну і в Європі. Великий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як М.Вебер, Р.Міхельс, Г.Моска, В.Парето, А.Токвіль, а також К.Маркс і Ф.Енгельс.

На початку ХХ ст. процес виділення політології в самостійну академічну дисципліну в основному завершився. Активізація й інтеграція політичних досліджень сприяли створенню в 1948 р. під егідою ЮНЕСКО Міжнародної Асоціації політичної науки, яка продовжує свою діяльність і в наш час.

В СРСР – фактично до самого моменту розпаду держави - на політологію було накладено ідеологічне табу. Вона трактувалась подібно до генетики як псевдонаука, буржуазна наука. Лише в 1990 році політологія набула офіційного визнання.

На сучасному етапі українська політологія зосереджує основну увагу на дослідженні процесів розвитку держави, пошуку відповідей на внутрішні і зовнішні загрози незалежності і цілісності країни, вдосконалення політичної системи України, партійного представництва, оновлення політичних інститутів і політичних еліт, розвитку політичної культури і громадянського суспільства.

Такою є стисла історія виникнення й розвитку політології як науки.

Що ж вивчає політологія? Що є предметом її дослідження?

Із цього приводу існують різні - хоч і не взаємовиключні - точки зору.

Перша група визначень виходить із того, що політологія є лише однією з наук про політику, яких існує багато. Визначення терміна “політичні науки” сформулював у середині ХХ ст. американський вчений Гарольд Лассуел. Політичні науки – це інтегральне поняття, яке об’єднує весь спектр інтелектуальних досліджень сфери політичного. Воно охоплює політичну соціологію і політичну психологію, політичну філософію і політичну антропологію (лат. antropos – людина), політичну географію і політологію.

Друга група авторів фактично ототожнює політологію і політичну соціологію як найбільш загальні науки про політику. Як синоніми їх розглядає відомий французький учений М.Дюверже.

Ці підходи мають як сильні, так і слабкі сторони. Усунути недоліки двох окреслених підходів на предмет політології дозволяє третя точка зору. Вона розглядає політологію як загальну, інтегральну науку про політику в усіх її проявах, зараховуючи до її складу всі політичні дисципліни. Цю позицію відстоює авторитетний політолог Дж.Сарторі. На його переконання, політична наука в своїй основі є цілісною і водночас внутрішньо диференційованою. У такому розумінні правомірно розглядати окремі політичні науки як специфічні частини єдиної політичної науки.

Таким чином, узагальнюючи сказане, зазначимо, що політологія – це наука про політику і її відносини із суспільством. Деталізуючи предмет політології, нерідко перераховують найважливіші її складові, серед яких, зокрема, такі:

Таким чином, предметом політології є закономірності структури, функцій, розвитку політичного життя в усіх його проявах. Політологія ж як раціональне відображення політичного життя - це система знань про цілі, завдання, рушійні сили й зміст політичних процесів, про діяльність людей, партій, об’єднань, держав у сфері політичних відносин.

Трактування змісту предмета політології залежить від дослідницького підходу та від наукових методів аналізу політики. Найбільш важливі загальні методи дослідження сфери політичного.

Іншу групу засобів пізнання в політології становлять методи емпіричних досліджень, за допомогою яких накопичується первинна інформація про політичні факти. Ці методи не є специфічно політологічними і в основному запозичені з прикладної соціології, математики, кібернетики тощо. Це:

Увесь різноманітний дослідницький арсенал сучасної політичної науки підпорядкований одній меті – отримання достовірного знання, об’єктивних даних про політичні процеси і їх розвиток.

Нині як у кожній окремій науці, так і у структурі політології в цілому чітко виокремлюються два рівні знань – теоретичний та прикладний, або емпіричний. Вони включають і вивчення політики як специфічної сфери суспільного життя з притаманними їй суперечностями, закономірностями, і вивчення політики як реального зіткнення вольових устремлінь державних інститутів, партій, рухів, лідерів та інших суб’єктів.

Теоретична політологія є вищою формою спеціалізованого наукового відображення політики. Специфіка науково-теоретичного пізнання світу політики полягає в раціонально-критичному осмисленні політичної дійсності і створенні такої картини політики, яка описувала б і пояснювала це явище в цілому. Це форма абстрактного мислення, за допомогою якої людина вибудовує у своїй свідомості уявлення про зовнішні і внутрішні зв’язки політики на основі узагальнення і систематизації не індивідуального, а універсального досвіду. Як внутрішня форма науки теорія прагне передусім побудувати певну логічну модель політики. Теорія може побудувати безліч моделей (описову, нормативну, типологічну, прогностичну й т.д.).

Виходячи з існування необмеженої кількості трактувань політики, теорія може навіть “відриватися” від дійсності, створювати умоглядні образи, суб’єктивістські картини політики, що втрачають будь-який змістовний зв’язок із реальністю. Механізмом, який стоїть на заваді такій можливості, виступає наукова верифікація (співвіднесення теоретичних оцінок із практикою). Таким чином, теорія урізноманітнює уявлення про політику, наука надає її схемам переконливості й достовірності, відсікаючи бездоказові трактування.

Прикладна політологія вивчає безпосередні прояви політичної поведінки людей, а також політичні сценарії та політичні технології. Основні сфери застосування прикладної політології:

Політична наука виконує ряд функцій, пов’язаних як з вивченням політики, так і з практичною діяльністю у сфері публічної влади.

Функції політичної науки:

Слід зауважити, що реальна вагомість кожної з перелічених основних функцій політичної науки може бути різною в конкретному суспільстві і державі. Це залежить головним чином від розвиненості самої науки і від ставлення влади до неї.

Політологія як наука відрізняється від політології як навчальної дисципліни. Остання є частиною масиву знань політологічної науки. Її завдання - дати громадянину в доступний формі необхідний мінімум наукових знань, які б стали основою його політичної освіти й свідомого вибору власної поведінки в суспільно-політичному житті.

Основні висновки.