logo
politologiya_ucheb

15.2. Актори світової політики

Західна теорія МВ для визначення суб´єктів та об´єктів світової політики

використовує термін актори ( англ. «той, хто діє», «той, хто проявляє

активність»). Основними акторами світової політики виступають: держави,

міжнародні міжурядові та неурядові організації, транснаціональні

корпорації (ТНК) і банки (ТНБ), терористичні організації, національно-

визвольні та сепаратистські рухи, мафіозні угруповання, регіональні та

міські

адміністрації, церкви, окремі особистості.

Головними акторами сучасної СП виступають національні держави –

найбільш могутні та організовані суб´єкти, які зосередили основні засоби

впливу на світовий політичний процес.

Насьогодні у світі нараховується 192 суверенних держави. Найбільш активно процес формування національних держав йшов у 60-і рр. ХХст.(розпад колоній) і в 90-ті рр.. ХХст.(розпад СРСР, Чехословачинни, Югославії).

У міжнародних відносинах беруть участь також особливі

територіальні утворення, які мають певні ознаки державності,

внутрішнє самоврядуванням та міжнародну правосуб´єктність.

Нетиповими державними акторами СП є Ватикан, Мальтійський

орден, Вільні міста (наприклад, статус вільного міста має Ієрусалим).

До традиційних акторів СП належать також міжнародні организації,

які бувають двох видів: міжурядові та неурядові.

Міжурядові (міждержавні) організації (МУО) основуються на підставі

міжнародного договору групою держав для реалізації певних цілей і

діють згідно зі статутним документом. У 1900р. їх нараховувалось - 30, а у

1998р. - 254.

Класифікація МУО за геополітичним та діяльнісним критеріями

поділяє їх на такі рівні:

(ООН);

Ліга Націй виникла у 1919р. з метою встановлення колективної безпеки. Закінчила своє існування в 1939р. Формально її розпустили у 1946 р.

ООН була створена у 1945р. як універсальна міжнародна організація з метою подтримки миру і межнародної безпеки. Сьогодні до її складу входить 191 держава. Останніми до неї ввійшли - Швейцарія і Тімор-Лешті в 2002 р. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Міжнародний Суд, Рада з Опіки, Секретаріат. Зараз триває дискусія про реформу ООН.

* Міжрегіональний рівень - Європейський союз (ЄС), Рада Європи,

Співдружність незалежних держав (СНД), Організація Північноатлантичного

договору (НАТО), Організація Ісламська Конференція (ОІК) та ін.;

Класифікувати МУО можна також за такими критеріями, яким

вони можуть відповідати одночасно:

регіональні (АСЄАН, ЛАД та ін.).

цілі (ООН, ОАД, Велика 7/8 та ін.) та спеціальні цілі (наприклад,

спеціалізовані установи ООН: Міжнародне агентство з атомної енергії

(МАГАТЕ), Міжнародна організація кримінальної поліції (ІНТЕРПОЛ),

Міжнародна морська організація, Міжнародний Валютний Фонд

(МВФ),Всесвітній поштовий союз (ВПС), Світовий банк, Міжнародна

організація праці (МОП) та ін.)

універсальним членством (ООН, МОТ, МВФ) та обмеженим членством

(ОАЄ, ОАД, Велика 7/8, Всесвітня Торгова Організація (ВТО))

яких мають диспозитивний характер (обов´язковий тільки для держав-

членів: ОАЄ, ОІК...) та імперативний характер (наднаціональний: ООН).

державами, а шляхом об´єднанння фізичних і / або юридичних осіб,

діяльність яких здійснюється поза межами однієї національної системи та

офіційної зовнішньої політики держав. Наприкінці ХХст. спостерігається

різке збільшення чисельності НУО. За різними даними, їх налічується від 6

до 27 тисяч. Прикладами НУО можуть бути екологічні (Грінпис),

економічні (Паризький клуб), релігійні (Всесвітня Рада Церков), гуманітарні

(Міжнародий Червоний Хрест), спортивні (Міжнародний Олімпійський

Комітет), правозахисні та ін. Метою НУО є формування світової

громадської думки та вплив на національні системи, і міжурядові організації.

Одним із суперечливих акторів СП, які мають наднаціональний

характер виступають ТНК (корпорації, які мають підприємства за межами

однієї держави, наприклад «Дженерал Моторс», «Проктр енд Гембл»,

«Найк» та ін). На початку ХХІст. їх нараховувалось 53000. Експортно-

імпортна діяльність ТНК пов’язана, головним чином з трьома

економічними зонами: США, ЄС, Японією. З одного боку, ТНК

посилюють економічну взаємозалежність та єдність світу в

господарському відношенні, сприяють поширенню універсальних

цінностей. З іншого боку, вони спричиняють соціально-культурні та

політичні потрясіння, які порушують суверенітет держав, сприяють появі

новихформ залежності – економічної, політичної, технологічної,

інформаційної.

Наприкінці ХХ в. накреслилась тенденція збільшення кількості та

ускладнення якості світових акторів, що не могло не вплинути на

виникнення проблем регуляції їх участі в міжнародному житті.