logo
вступ до полит 2014

2. Соціальні процеси в Україні та вплив соціальної стратифікації на політичне життя

Що ж являє собою, з огляду на соціальну науку, українське суспільство?

Україна переходить від недемократичної політичної системи до демократії, від командної економіки до ринкової. Цей процес спричинив глибинні зміни в основах суспільного життя, в соціальній структурі суспільства. У центрі всіх змін стоїть драматичний перехід від станово-ієрархічної структури до класової. Попередня станово-ієрархічна структура радянського типу формувалася як структура тоталітарного суспільства, в якому місце групи визначалося головним чином за критерієм близькості до політичної влади, а, отже, механізмів розподілу матеріальних і духовних благ. Єдиним суб’єктом і спрямовуючою силою була вузька верства партійно-державної номенклатури, бюрократія. Інші члени суспільства являли собою аморфну, пластичну масу, яка була позбавлена свободи вибору власної лінії економічної, політичної чи культурної поведінки і самовираження. Хіба що виділялись ще прошарки по обслуговуванню запитів правлячого класу. Така структура станового типу виявилась вкрай неефективною в умовах науково-технологічного прогресу, гасила соціальну енергію суспільства й привела його до стагнації.

В Україні в останні десятиріччя йшло становлення нової соціальної структури. Основні напрями змін:

Головне стосовно нової соціальної структури полягає в тому, щоб у процесі соціальних перетворень великі соціальні групи дістали можливість задовольняти власні інтереси й поліпшувати умови життя, сприяючи тим самим прогресивному розвитку всього суспільства. Тоді в єдиний ланцюжок поєднаються і облаштування соціальних умов життя народу, і економічний прогрес країни, і утвердження демократії в політичній сфері.

Однак процес соціальної стратифікації нового типу стикається із цілою низкою перепон, зокрема низькою соціальною ефективністю української політичної еліти та суспільними потрясіннями, що спричинює серйозні деформації, негативні прояви. Виокремимо найпомітніші.

Зокрема, для соціальної політики є характерними:

орієнтація системи соціальної підтримки переважно на пряму підтримку прошарків, які перебувають у соціальній апатії, не застосовують зусиль для

зміни свого життя. Іншим категоріям населення пропонується шукати власні

моделі виживання в умовах низького рівня оплати праці за де-факто «приватизованих» освіти, охорони здоров’я, житлової та житлово-комунальної

сфер. Це значно послаблює кумулятивний ефект соціальної політики для забезпечення соціальної стабільності в країні;

нехтування інтересами працездатного населення – через недостатню увагу до забезпечення реалізації права на гідну працю (політики щодо ринків праці та розвитку трудового потенціалу), збереження низького загального рівня оплати праці, значний рівень тіньової зайнятості тощо;

відсутність цілеспрямованих дій щодо розширеного відтворення людського капіталу внаслідок надмірної соціальної нерівності, несистемної політики в

освітній сфері, вкрай обмеженого доступу до висхідних «соціальних ліфтів»;

неефективна система соціального захисту, яка значною мірою має нецільовий характер, що призводить до її надмірної обтяжливості для бюджету за низької ефективності, а у разі відсутності ефективної системи контролю за витрачанням бюджетних коштів навіть спричиняє посилення соціального розшарування;

зміщення ваги оподаткування на доходи від праці та поточне споживання (ПДВ), тоді як пасивні надходження від ренти, активів тощо, споживання предметів розкоші тощо належно не оподатковуються.

Недієздатна соціальна політика зумовила високий рівень напруженості в суспільстві навіть на тлі постійного збільшення бюджетних видатків на соціальні потреби та періодичну реалізацію додаткових соціальних ініціатив. Суперечність між офіційно декларованими в політиці й закріпленими в Конституції України та в ратифікованих міжнародних договорах положеннями щодо соціальної орієнтованості держави і відсутністю реальних суттєвих зрушень у соціальній сфері та за очевидного посилення соціального розшарування стала чинником падіння довіри до політики держави і її органів, наростання суспільного роздратування. За поширення депресивних тенденцій зниження реальної купівельної спроможності, доходів населення та звуження можливостей отримання неофіційних (у т.ч. тіньових) доходів перетворило згадану суперечність на критичну (НІСД, 2014).

Усі ці деструктивні процеси соціальної структуризації становлять серйозну загрозу для майбутнього країни – їх слід зупинити. Вони вкрай негативно впливають на політичне життя й політичні процеси в країні.

Соціальна стратифікація чинить визначальний вплив на політичну диференціацію населення і його ставлення до інститутів влади. Чисельні соціологічні дослідження в Україні та в інших країнах дають багатий фактологічний матеріал на підтвердження цього. Вплив соціального розшарування населення на його політичну свідомість і поведінку виявляє певну залежність від рівня доходів людей. Впливає на політичні погляди й поведінку і соціально-професійний статус. Кожна соціальна група має свої схеми сприйняття, осмислення й оцінки явищ політичного життя. У кожної групи є не тільки особливі інтереси, але й свій спосіб їх реалізації, свій стиль політичного життя.

Характер стратифікації населення обумовлює стан і тенденції політичного життя окремих країн. У розвинених країнах конфігурація соціальної структури має “ромбоподібний” характер і забезпечує демократизм і політичну стабільність системи, тоді як в Україні – “пірамідальний”, що провокує авторитарні тенденції в політиці та “тіньові” форми політичного впливу олігархічних угрупувань еліти.

Різка поляризація населення на багату меншість та малозабезпечену й бідну більшість за невисокої частки середньо забезпечених і заможних людей є чинником соціальної напруженості й політичної нестабільності. Наприклад, у значної частини населення зберігалася установка на радикальну зміну політичної системи: від 40 до 50% опитаних в різні роки людей політична система не влаштовувала і вони вважали за необхідне її радикально змінити.

  1. Політична роль середнього класу і його становлення в Україні

На завершення зупинимося на аналізі політичної ролі середнього класу. У країнах із соціально зорієнтованою економікою до середнього класу належать як представники недержавного сектора економіки (дрібні та середні підприємці; особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю; власники приватного майна і капіталів), так і наймані працівники у приватній та державній сферах. Загалом, середній клас може складатися з найрізноманітніших верств суспільства: бізнесменів і комерсантів, наукової і технічної інтелігенції, державних службовців, працівників культури та мистецтва, кваліфікованих робітників та фермерів. У розвинених країнах до середнього класу належать навіть так звані «вразливі верстви населення» - пенсіонери, інваліди, багатодітні та неповні сім'ї. До середнього класу, як за рівнем доходу, так і за якістю життя, їм дозволяє увійти існуюча розгалужена система соціального забезпечення.

Потрібно мати на увазі, що ні в одному суспільстві немає єдиного критерію належності до середнього класу і що життєві стандарти в різних країнах неоднакові. Так, у США матеріальною ознакою належності до середнього класу є наявність окремого будинку (близько 60% американців), а в Україні – наявність автомобіля (близько 20% українців) і дачі (близько 28%). Беручи до уваги найбільш розповсюджені критерії (кваліфікація, доходи, соціальний статус, стандарти споживання, освіта) можна стверджувати, що частка середнього класу в США (й інших найбільш розвинених країнах) становить понад 60%, а в Україні - близько 20-25% населення.У країнах Північної Америки і Західної Європи цей клас відрізняється високим ступенем задоволеності умовами життя, прихильністю до демократичної системи й помірністю політичних поглядів. Тому домінування середнього класу в складі населення сприяє підтримці злагоди в суспільстві і стабільності в державі. У сучасних суспільствах середній клас є консолідуючою ланкою, на його інтереси орієнтується правляча еліта, основні політичні партії.

Незважаючи на нечисленність, український середній клас також здатний відігравати стабілізуючу роль у політичному житті країни. По-перше, він значною мірою адаптувався до існуючих умов. По-друге, він володіє високим культурним капіталом (кваліфікація, освіта) і здатністю збільшувати його. По-третє, його чисельність має збільшуватись під впливом технологічного прогресу й обумовленого ним економічного зростання. По-четверте, реалізуючи свою життєву стратегію, середній клас покладається не на заступництво держави, а на власну активність. Немало важить і те, що в частини так званого «базового прошарку» (основної працездатної частки) населення України (нижчий прошарок середнього класу в розвинених західних країнах) є і суб'єктивні передумови, і об'єктивні перспективи переходу в середній клас. Цей прошарок схильний сприймати середній клас як свого природного лідера.

Враховуючи, що соціальна структуризація українського суспільства не відповідає сучасному етапу розвитку країни, завданням економічного реформування, збереження соціальної стабільності та утвердження політичної демократії, проблеми становлення середнього класу в Україні та створення умов для його зміцнення визнані одними з ключових завдань стратегії розвитку України.