9.1 Тоталітаризм і його ознаки та види.

Тоталітаризм – деспотичний, диктаторський режим, який в першій половині ХХ століття встановлюється в багатьох країнах Європи, Азії та Латинської Америки.

Першою тоталітарною державою після жовтневого перевороту 1917 року став Радянський Союз. В 20-30-ті роки тоталітаризм утверджується в Італії, Німеччині, Югославії, Греції, Іспанії, Португалії, Румунії, Болгарії, Гватемалі, Сальвадорі, Японії. Згодом, після другої світової війни, під тиском Радянського Союзу тоталітарні режими комуністичного зразка сформувалися в Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, Китаї, В’єтнамі, Північній Кореї, Лаосі, Камбоджі і на Кубі.

Чим же є тоталітаризм ( від лат. totalis - весь, цілий, повний)? Відповідь на це питання дають дослідження багатьох політологів та соціологів (Х.Аренд, Ф.Гаєк, К.Фрідріх, З.Бжезінський, Л.Шапіро та інші), які прийшли до висновку, що поняття тоталітаризму стосується не лише політичної влади чи держави. Воно характеризує стан всієї соціальної системи. Втручаючись в усі сфери життєдіяльності суспільства ( до приватного життя громадян включно) режим встановлює над ним тоталітарний контроль і намагається перебудувати суспільство у відповідності до своєї доктрини.

Таким чином, тоталітаризм- це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо) , тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

Для тоталітарного політичного режиму притаманні наступні ознаки:

Основною ланкою в політичній структурі тоталітарного суспільства виступає єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером. Відбувається зрощення партії з державою. Політизуючи всі органи державної влади (через контроль за призначенням на посади) партія підпорядковує їх, перетворюється в “партію-державу” шляхом злиття з державними інститутами, які переходять під повний партійний контроль. Політична опозиція знищується. Партія встановлює всеохоплюючий контроль над всіма сферами суспільного і приватного життя громадян.

Панування тоталітарної еліти (номенклатури, партократії) спирається на тоталітарну економіку з системою жорсткого централізованого контролю і управління всіма її галузями та на політизовану соціальну ієрархію, у якій кожна група має свій набір привілеїв, залежно від її статусу. Противники режиму із соціальної структури виключаються, ізолюються, втрачають привілеї або й засоби до життя. Піраміда тоталітарної влади складається з декількох вертикальних структур – політичної, господарської, військової, ідеологічної, наглядової і каральної. Всі вони замикаються на фігурі вождя, в руках якого зосереджена вся повнота влади.

Наявність партійно-державної, обов’язкової для всіх ідеології, відкрита незгода з якою карається як найтяжчий злочин. Тоталітарна ідеологія, що базується на соціальних міфах (чи то про керівну роль робітничого класу, чи то про зверхність арійської раси ) видається режимом як єдино вірне вчення. Ця ідеологія служить засобом легітимації режиму. Саме за її допомогою він намагається виправдати репресії і обгрунтувати своє право на існування. Тоталітарні ідеології, як правило, відкидають минуле і сучасне в ім’я “великого і світлого майбутнього”.

З метою маніпулювання масовою свідомістю встановлюється монополія на засоби масової інформації, створюються потужні системи ідеологічної обробки населення. Масам пропонується лише дозована інформація про події і лише їх офіційна інтерпритація. Режим культивує нетерпимість до будь-якого інакомислення, розглядаючи ідейних опонентів як політичних противників, вони переслідуються і знищуються.

Для тоталітаризму притаманна зростаюча одномірність політичного, економічного, соціального і духовного життя. Відсутність можливостей відкритого прояву специфічних інтересів різних соціальних груп, витіснення з життя суспільства будь-якої альтернативності. Суспільству пропонується один суспільний вибір, один тип власності, одна партія, одна ідеологія, один вождь тощо.

Тоталітаризму властива так звана “активна несвобода” особи. Людям не просто забороняють мати відмінні від офіційних погляди та брати участь в опозиційних чи не схвалених владою організаціях. Їх постійно примушують демонструвати лояльність до режиму, надавати йому активну підтримку у різного роду мобілізаційних кампаніях, демонстраціях, мітингах тощо. Несанкціоновані форми суспільної активності забороняються. Інститути громадянського суспільства руйнуються

Визначальною ознакою тоталітаризму є застосування особливої системи насильництва і масового терору як специфічного засобу контролю над суспільством. Діяльність величезного наглядового і карного апарату заснована на сваволі, беззаконні та псевдосудочинстві. Відбувається зрощення партійно-державного апарату з репресивною системою. Тоталітарний режим встановлює контроль над зброєю, монополію на засоби збройної боротьби, мілітаризуючи всі сфери суспільного життя.

Соціально-психологічним підгрунтям для репресій стало формування режимами “образу ворога” і на цій основі – агресивної політичної свідомості. Німецький нацизм, що будував свою ідеологію на засадах крайнього шовінізму і расизму, зверхності арійської раси, оголосив ворогами усі “ неарійські” меншини Німеччини ( насамперед євреїв і циган ), а потім і решту націй, що відкинули претензії “арійської раси” на керівництво світом. Більшовизм же оголосив ворогами всіх, хто не належав до „передового робітничого класу”.

Переслідував комуністичний режим і за національною ознакою, депортуючи з їхніх етнічних територій цілі народи: німців Поволжжя, кримських татар, народи Північного Кавказу.

Злочини тоталітарних режимів незліченні. Та особливо жахливими серед них були: холокост – послідовне і суцільне знищення нацистами євреїв в Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945рр та організований більшовицьким режимом штучний голодомор 1932-1933 років в Україні- акт геноциду українського народу.

Холокост ( від грец. Holocaustosis- жертва всеспалення ) був вираженням фашистської ідеології і політики державного антисемітизму, доведеного до свого крайнього, практичного втілення – геноциду значної частини єврейського народу. В нациських катівнях загинуло 6 млн. євреїв- 1/3 світового єврейства.

Нацистська ідеологія бачила в євреї “недостойну звання людини антитезу” германського арійця. Ця параноя від ідеології людиноненависництва повинна була виправдати винищення “расово неповноцінних нелюдей”, юдофобію та антисемітизм, що стали в Німеччині державною політикою .

Особливо величезними були жертви холокосту на території Польщі, В Освенцімі, Майданеку, Треблінці, Собиборі, Бельжеці та інших концтаборах було знищено понад 3 млн євреїв. В Україні за роки другої світової війни нацистами було винищено півтора мільйона євреїв.

Символами холокосту в Україні стали такі місця знищення євреїв як “Бабин Яр” у Києві-160 тис., “Дробицький Яр” у Харкові- 16 тис., “Гостра могила” у Луганську- 10 тис. та ін. Страхітливою була трагедія галицького єврейства. За переписом 1931р на території Східної Галичини проживало близько 1 млн євреїв ( для порівняння – в довоєнній Німеччині- біля 500 тис.). Майже всі вони були знищені. З вересня 1941 р по червень 1943 року в північній частині міста Львова функціонувало єврейське гетто, в якому загинуло 136 тис. чол., в основному стариків, жінок і дітей. В іншому львівському концтаборі, так званому Янівському, було ліквідовано 200 тис. чоловік, більшість з них, понад 100 тисяч, були євреями.

Холокост є загальнолюдською, а не лише вузьконаціональною єврейською трагедією. Він з’явився відображенням кризового стану всієї системи сучасної цивілізації, її політичних, правових і моральних структур, що допустили виникнення фашизму. І про це людство повинно постійно пам’ятати.

Сталінізм, керуючись теорією класової боротьби, спрямував свою політику масових репресій на непролетарські верстви. Послідовно нищилась буржуазія, дворянство, духовенство, так звана “буржуазна” і “націоналістична” інтелігенція. Наприкінці 20-х- початку 30-х років ворогами була оголошена найчисельніша соціальна верства країни – трудове селянство, яке мужньо протистояло більшовицькій політиці примусової колективізації. Спочатку репресії спрямовувались проти економічно незалежної, заможної частини селянства (так званих “куркулів” і “підкуркульників” ), а потім , щоб остаточно зламати супротив селян, значна його частина була виморина штучно створеним більшовицьким режимом голодом 1932-1933рр., який став інструментом масового політичного терору.

Всебічне дослідження причин голоду переконливо свідчить, що він був не тільки і не стільки наслідком недостатнього врожаю 1932 року чи просто примусових хлібозаготівель, хоча їх розміри і були дуже завищені, голод був організований тоталітарним режимом. Терор голодом при цьому здійснювався як за класовими так і за національними критеріями. Надзвичайні заготівельні комісії особливо лютували в Україні і на Кубані, де дві третини населення було українським. Саме тут на селян ( так званих “боржників” і “саботажників”) накладалися натуральні штрафи. При невиконанні планів хлібозаготівель до селянських сімей застосовувалися такі нелюдські санкції як конфіскація всіх продовольчих запасів, в тому числі і незернових. Свідки тих жахливих подій розповідають:” А які запаси у нас були, то власті забрали. Вигрібали все, де квасолинку яку, чи крупи, нишпорили по всіх закутках, родина прирікалася на голодну смерть.” Це була політика творення голодомору.

Національний вимір голодомору 1932-33 років в Україні переконливо свідчить, що терор голодом був не тільки одним з методів прискорення суцільної колективізації українського селянства та примусу до їх сумлінної праці в колгоспах, але й методом політичного упокоєння українців. Тобто українців нищили і як селян, що опиралися колективізації та хлібозаготівлям і як громадян республіки зі стійкими традиціями визвольної боротьби. Влада і не приховувала цієї мети. Так секретар ЦК КП (б) У Постишев в січні 1934 року відверто заявив: “Украинський голодомор 1933 года был годом поражения украинской националистической контрреволюции. Партия проделала гераклов труд по ликвидации националистических елементов на Украине” (Цит.за журн.Віче.-2003-N3, с.34.). Свідченням такої мети було і те, що голодомор не випадково збігся з масовим знищенням національної інтелігенції. Органами державної безпеки в Україні було заарештовано за 1932 і 1933 роки 199 тис. осіб проти 115 тис. в три попередні роки. Не випадково 30-ті роки минулого століття назвали роками розстріляного національного відродження.

Наслідки голодомору були жахливими. За різними підрахунками в Україні загинуло від 7 до 10 млн. чоловік. Це була трагедія вселенського масштабу. Людські втрати України дорівнювали населенню таких європейських країн як Болгарія, Угорщина чи Бельгія. Голодомор 1932-33 рр. був визнаний міжнародною громадкістю актом геноциду українського народу. В 1988 р. Конгрес США на підставі висновків спеціальної комісії визнав, що Сталін та його оточення здійснило геноцид проти українців в 1932-33 роках. До такого ж висновку ще в часи існування Радянського Союзу прийшла міжнародна комісія юристів. В травні 2003р. на спеціальному засіданні щодо вшанування пам’яті жертв голодомору Верховна Рада України в своєму зверненні заявила: ”Голодомор 1932-1933 був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один із найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду”. На пропозицію України в листопаді 2003 року генеральна асамблея ООН визнала винним в організації голодомору 1932-33 років в Україні тоталітарний сталінський режим.

Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах: праворадикального тоталітаризму ( фашизму, нацизму) і лівоекстремістського тоталітаризму (комунізму, сталінізму). Перший характеризувався встановленням відкритої терористичної диктатури, мілітаризацією всіх сфер життя, придушенням демократичних свобод, вождиським принципом побудови державного управління, ідеологічна концепція фашизму заснована на шовінізмі і расизмі. Лівоекстреміська форма тоталітаризму характеризується всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощенням з репресивною системою, економічним і духовним відчуженням людини, люмпелізацією особистості, пануванням міфологічної державної ідеології.

Тоталітаризм в обох його різновидах на нинішньому етапі суспільного розвитку зазнав поразки. Але це ще не означає що він не може відновитися в майбутньому. Після низки невдач на шляху демократизації посттоталітарних суспільств може настати фаза згортання демократії. Окрім того існує загроза встановлення тоталітарних режимів у західних країнах. Для цього, як вважає Вацлав Гавел, існують соціальні та психологічні передумови, які є невід’ємними характеристиками сучасної цивілізації. Серед них: бюрократизація і некерованість сучасних суспільств; технологічний імператив; можливості сучасних засобів маніпуляції і переконання; споживацька зорієнтованість суспільств; пристосуванство (конформізм) як розповсюджена риса індивідуальної поведінки та інше.