12.1.2 Структура політичного режиму

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що и структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складо­вими політичного режиму як групи тиску. Саме таке розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у відомого французького політолога М. Дюверже, котрий визначав цей режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, одного або кількох типів прийняття рішень, однієї або кількох структур груп тиску»⁸¹.

На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки:

• спосіб формування органів влади;

• співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самовряду­вання;

• становище й роль громадських організацій і партій;

• правовий статус особи; встановлена законодавча система;

• зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;

• рівень економічно-господарського розвитку;

• політична стабільність суспільства;

• порядок функціонування правоохоронних та каральних органів;

• історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади.

Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані процедури та способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язко­вих для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами⁸².

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (від лат. legitimus — законний). За прямого значення цього терміна легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом і спирається на зако­ни. Проте на законах у їх формально-правовому значенні можуть ґрунтуватися й тиранічні, диктаторські режими, засновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння легітимності політичного режиму — як визнання його масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам. Таке розуміння легітим­ності політичного режиму, стосується не самого режиму, а його сприйняття (визнання) масами. Відповідне переконан­ня в масах шляхом ідеологічної обробки може бути сфор­моване будь-яким режимом. Так, під час фактичного панування антидемократичного політичного режиму за соціалізму маси були глибоко переконані в тому, ще саме цей суспільний лад є найкращим, і всіляко його підтримували, у тому числі й стовідсотковою участю у виборах органів державної влади з їх одностайним схваленням.

Третій підхід до розуміння легітимності політичного режиму об'єднує два попередніх і стосується як самого режиму, так і його відповідності устремлінням мас. Фран­цузький політолог Ж.-Л. Кермонн вважає, що принцип легітимності режиму має на увазі відповідність політичної влади тим цінностям, на яких заснований режим. Легітим­ним є не лише той режим, який провадить у життя власні цінності, а й той, який хоча б у невиразній формі відповідає народним устремлінням; іншими словами, легітимний будь-який режим, що відповідає народному консенсусу. На практиці легітимність політичного ладу проявляється через відповідність походження і дій влади вимогам демократії⁴. За такого підходу ступінь демократизму політичних режимів стає їхньою найважливішою сутнісною характеристикою і основною ознакою типології, а сам режим виступає формою взаємодії держави і громадянського суспільства.