11.2.2 Жіночий рух

Впливовою політичною силою як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі, є жіночий рух. Як демократичний рух він виник у руслі визвольних Ідей епохи Просвітництва. Його першим ідейним маніфестом була «Декларація прав жінки і громадянки» (1791) французької письменниціОлімпії де Гуж, написана на противагу «Декларації прав людини і громадянина», яка проголошувала рівність усіх громадян чоловічої статі перед законом. Авторка вимагала вважати жінок повноправними громадянами. Відтоді О. де Гуж та її послідовниць почали називати «феміністками» (від франц. femme — жінка), а рух за рівноправ'я жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, його гасла й концепції — «жіночим рухом» або «фемінізмом». Щоправда, нині під жіночим рухом розуміють узагалі рух за рівноправ'я жінок і чоловіків, а під фемініз­мом — його окремий вияв, що охоплює радикальні, крайні гасла та концепції.

Центральною в жіночому русі була й залишається ідея повно­правної, вільної жіночої особистості, настанова на її самореалізацію. Ця ідея стала складовою демократичної свідомості. Завдяки жіночому рухові XIX—XX ст. жінки домоглись рівних з чоловіками прав на освіту і працю, прав обирати та бути обраними. В наш час жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві та домагається паритетного представництва для жінок у всіх соціальних інститутах. З цією метою в окремих країнах жінки створили свої політичні партії, але найчастіше їхні інтереси виражають і захищають численні громадські організації. В Україні, наприклад, такими організаціями є Всеукраїн­ське жіноче товариство імені Олени Теліги, Союз українок, асоціація «Жінки в засобах масової інформації» та ін. При Президенті України діє Комітет у справах жінок, материнства й дитинства.

Важливу роль у політичному житті суспільства відіграють різно­манітні громадські організації, утворені за віковою та національною ознаками. Це молодіжні, зокрема студентські, та ветеранські об'єд­нання, різні товариства. В Україні, наприклад, при багатьох політичних партіях діють молодіжні організації; інтереси студентської молоді відстоюють Українська студентська спілка і Спілка українського студентства. На інтереси українців як етнічної спільності орієнтуються такі громадські організації, як Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Конгрес української інтелігенції та ін.

Типологія груп інтересів може здійснюватись і за іншими ознаками. Так, суспільно-політичні рухи залежно від їхнього ставлення до існуючого суспільного порядку поділяються на революційні, реформативні й консервативні. Революційні рухи спрямовані на радикальні й всеохоплюючі зміни в сус­пільстві (наприклад, комуністичний рух). Реформативні рухи орієнтуються на поступові істотні зміни лише деяких сторін існуючого суспільного порядку зі збереженням його основ (наприклад, соціал-демократичний рух). Консервативні сус­пільно-політичні рухи виступають за збереження існуючого суспільного порядку, допускаючи лише його мінімальні зміни.

За часом дії суспільно-політичні рухи поділяються на традиційні — історично довготривалі (наприклад, робітни­чий, комуністичний, соціал-демократичний, жіночий, моло­діжний рухи) та нові — в основному альтернативні рухи.

Громадські організації і рухи здебільшого не є ідеоло­гічними спільностями такою мірою, як політичні партії. Проте в них може переважати та чи інша ідейна орієнтація, залежно від якої розрізняють комуністичні, соціал-демокра-тичні, ліберальні, консервативні, клерикальні, анархістські та інші організації і рухи. Отже, в суспільстві існують багатоманітні групи людей зі спільними інтересами. З метою вираження й задоволення своїх інтересів вони створюють різноманітні організації, згуртовуються в суспільно-політичні рухи. Ці організації та рухи тією чи іншою мірою впливають на політичну владу, державу, виступають як групи тиску на неї. Розглянемо основні елементи механізму політичного представництва груп інтересів, який утвердився в демократичних суспільствах.