2. Політична соціалізація особистості

Людина упродовж свого життя постійно задіяна в різних структурах суспільства: у родині, дитячих дошкільних установах, школі, вищих навчальних закладах, на підприємствах та установах, у діяльності політичних партій, громадських організацій тощо. Частина структур суспільства та деякі умови життя безпосередньо не пов’язані з політикою, проте вони теж зазнають політичного тиску, адже ті чи інші політичні сили використовують їх для впливу на людину.

Людина не народжується політичною істотою. Вона стає нею в процесі життя, набуваючи на різних його етапах певних політичних якостей, формуючи відповідні до віку та суспільного становища уявлення про владу та політичні відносини. Все це має назву “політична соціалізація”.

Поняття “соціалізація” з’явилося наприкінці ХІХ ст. У науковий обіг його впровадили американський соціолог Ф.Гідденс, французький соціопсихолог Г.Тард та ін.

Соціалізація – це процес залучення індивідів до наявних соціальних норм і культурних цінностей.

Політична соціалізація – це сукупність процесів становлення політичної свідомості й поведінки особистості, прийняття й виконання політичних рішень, виявлення політичної активності громадян.

На межі 50-60 років ХХ ст. за аналогією із цим поняттям американські політологи запровадили поняття “політична соціалізація”, яке найдостовірніше характеризує зв’язки між людиною та політикою. У результаті політична соціалізація демонструє різний рівень засвоєння людиною політичних цінностей суспільства, соціальної групи, політичної організації. В одному випадку відбувається лише поверхове залучення до політики, в іншому - формується активна, політично ініціативна людина, переконаний прихильник певних політичних поглядів. Політична соціалізація не завершується з досягненням певного віку, а супроводжує людину все її життя.

За звичайних умов політична соціалізація виконує дві головні функції. Перша – функція спадкоємності – полягає в передачі політичного досвіду та політичної культури в цілому від покоління до покоління. Друга – функція стабілізації – пов’язана з необхідністю підтримки сталості політичної системи шляхом поширення її цінностей та укріплення віри в справедливість наявного режиму. Це не означає, що в процесі соціалізації у когось не можуть виникнути політичні цінності протилежні панівним. На цей процес впливають установки в сім’ї, а також релігійні, національні, соціальні відмінності, ідеологічні впливи інших політичних систем. У процесі політичної соціалізації можна виділити п’ять типових етапів:

• Перший етап припадає на дошкільні роки. Дитина з 3-4 років здобуває перші відомості про політику. Основний інститут політичної соціалізації цього етапу – сім’я. Сім’ї мають свої політичні традиції (позитивне або негативне ставлення до наявного політичного порядку, прихильність до певної політичної сили або аполітичність), які передаються дитині. Значну роль у соціалізації дошкільних років відіграють церква, ЗМІ, оточення однолітків.

• Другий етап збігається зі шкільними роками Через школу дитина залучається до державної системи політичного виховання. У процесі оволодіння читанням все більший вплив на формування політичної свідомості здійснюють газети, журнали, література.

• Третій етап починається після закінчення школи й триває до 25-30 років. Пріоритетний вплив на поведінку молоді в цей час мають формальні та неформальні молодіжні об’єднання. На тих, хто навчається, впливають традиції навчальних закладів, студентські організації, вивчення соціально-політичних дисциплін.

• Четвертий етап пов’язаний з тим, що людина, нарешті, посідає якесь стабільне місце в житті. У неї - чітко окреслене коло занять, певна професія, постійна робота, сім’я. Для занять політикою залишається все менше часу. Коли ділові та професійні інтереси особистості прямо не пов’язані з політикою, а умови життя цілком задовільні, політична активність індивіда спадає. Якщо життєві умови не задовольняють людину, то це стає передумовою політичної активізації. Індивід прилучається до політичних рухів, політичних партій.

• П’ятий етап припадає на похилий вік. У пенсіонерів з’являється багато вільного часу, який часто-густо вони присвячують політиці. Політичні погляди цього часу частіше консервативні, спрямовані на збереження традиційного порядку.

• У процесі соціального удосконалення людина набуває відносно стійких політичних орієнтацій, центр яких більш стійкий, ніж периферія. Якщо соціальні умови та ідеологічний вплив не змінюється, то трансформації підлягають периферійні елементи політичної культури людини. Якщо відбуваються глибокі соціально-політичні зміни, то для більшості населення вони пов’язані з процесом ресоціалізації - “вторинної соціалізації” - та формування нової політичної культури.

Поряд з соціалізацією особистості існує інший процес – ресоціалізації, який характеризується змінами вже засвоєних норм та традицій з метою інтеграції до нового соціально-політичного середовища. Процес ресоціалізації може бути тривалим, іноді він набуває драматичних та вибухових форм. Прикладом ресоціалізації значної маси населення може бути процес зміни політичних режимів у Німеччині, Італії та Японії в середині 40-х років, а також у країнах Східної Європи, в тому числі і в Україні у 90-х роках ХХ ст.

У політичній науці громадські структури - чинники політичної соціалізації дістали назву агентів соціалізації. Серед останніх назвемо такі:

• неполітичні (сім’я, школа, формальні й неформальні групи, релігія та церква, ЗМІ, національні традиції);

• політичні (політичні цінності, політичні інститути, політичний режим).

Роль агентів соціалізації залежить від суспільних умов: чи є суспільство індустріально розвинутим чи ні; який тип культури панує в суспільстві - західний чи східний; який режим встановився в державі - демократичний чи авторитарний тощо.