Сутність американського лібералізму та його характеристики

курсовая работа

РОЗДІЛ III. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ФОРМИ АМЕРИКАНСЬКОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ

Ідеалом лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного,вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу і роль релігії, як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права(на життя,особисту свободу і власність); рівні права і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд,що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади.

Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільству, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян [12, с. 22].

Деякі сучасні течії лібералізму більш терпимі до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоровя [11, с. 7 - 8].

Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинне здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогоднішній день, політичною системою, яка найбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.

Форми американського лібералізму

Спочатку, лібералізм виходив з того, що всі права повинні бути в руках у фізичних та юридичних осіб, а держава повинна існувати виключно для захисту цих прав (класичний лібералізм). Сучасний лібералізм значно розширив рамки класичного трактування і включає в себе безліч течій, між якими є глибокі суперечності і деколи виникають конфлікти. Ці течії відображені, зокрема, в такому ключовому документі, як «Загальна декларація прав людини». Для визначеності з термінологією, у даній статті «політичний лібералізм» означає рух за ліберальну демократію та проти абсолютизму чи авторитаризму; «економічний лібералізм» - за приватну власність і проти державного регулювання; «культурний лібералізм» - за особисту свободу і проти обмежень її з міркувань патріотизму або релігії; «соціальний лібералізм» - за рівність можливостей і проти економічної експлуатації. Сучасний лібералізм в більшості розвинених країн являє собою суміш всіх цих форм. У країнах третього світу на перший план часто виходить «лібералізм третього покоління» - рух за здорове середовище проживання і проти колоніалізму [15, с. 7 - 12]

Політичний лібералізм

Політичний лібералізм - переконання, що окремі особистості є основою закону і суспільства, і що громадські інститути існують для того, щоб сприяти наділенню індивідумів реальною владою, без запобігання перед елітами. Це переконання в політичній філософії та політології називається «методологічний індивідуалізм». В основі лежить уявлення, що кожна людина найкраще знає, що для нього краще. Англійська Велика хартія вольностей(1215 р.) являє приклад політичного документа, в якому деякі індивідуальні права поширюються далі, ніж прерогатива монарха. Ключовим моментом є суспільний договір, згідно з яким закони видаються за згодою товариства для його блага і захисту суспільних норм, і кожен громадянин підпорядковується цим законам. Особливий акцент робиться на верховенстві закону, зокрема, лібералізм виходить з того, що держава володіє достатньою силою для його забезпечення. Сучасний політичний лібералізм також включає в себе умову загального виборчого права, незалежно від статі, раси або майнового стану; найкращою системою вважається ліберальна демократія [16].

Економічний лібералізм

Економічний або класичний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire), що означає скасування державних субсидій та юридичних барєрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребує державного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіями та картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки як наслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідумів, тобто, ринковими силами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позиції при укладанні контрактів,як природний результат конкуренції, за умови відсутності примусу. В наш час ця форма найбільш виражена в лібертаріанстві, іншим різновидом є анархо-капіталізм[16].

Культурний лібералізм

Культурний лібералізм зосереджує увагу на правах людини, що відносяться до свідомості і способу життя, включно з такими питаннями, як сексуальна, релігійна, академічна свобода, захист від втручання держави в особисте життя. Як сказав Джон Стюарт Мілль в есе «Про свободу» : «Єдина мета, яка служить виправданням для втручання одних людей, індивідуально або колективно, у діяльність інших людей,- це самозахист. Виявляти владу над членом цивілізованого суспільства проти його волі допустимо тільки з метою запобігання шкоди іншим».Культурний лібералізм,в тій чи іншій мірі заперечує проти державного регулювання таких областей, як література та мистецтво, а також, таких питань як діяльність наукових кіл, азартні ігри, проституція, вік добровільної згоди для вступу в статеві стосунки, аборти, використання протизаплідних засобів, евтаназія, вживання алкоголю та інших наркотиків. Нідерланди, ймовірно, сьогодні є країною з найвищим рівнем культурного лібералізму, що втім не заважає проголошувати в країні і політику мультикультуралізму [8, с. 203]

Соціальний лібералізм

Соціальний лібералізм виник наприкінці XIX століття в багатьох розвинених країнах під впливом утилітаризму. Деякі ліберали сприйняли, частково або повністю, марксизм та соціалістичну теорію експлуатації, і, дійшли висновку, що держава повинна використовувати свою владу для відновлення соціальної справедливості. Такі мислителі,як Джон Дьюї або Мортімер Адлер, пояснювали, що всі індивідуми, будучи основою суспільства, для реалізації своїх здібностей повинні мати доступ до базових потреб, таких як освіта, економічні можливості, захист від згубних масштабних подій поза межами їх контролю. Такі позитивні права, які надаються суспільством,якісно відрізняються від класичних негативних прав, забезпечення яких вимагає від інших невтручання. Прихильники соціального лібералізму стверджують, що без гарантії позитивних прав неможлива справедлива реалізація негативних прав, оскільки на практиці малозабезпечене населення жертвує своїми правами заради виживання, а суди частіше схиляються на користь багатих. Соціальний лібералізм підтримує введення деяких обмежень на економічну конкуренцію. Він також очікує від уряду надання соціального захисту населенню (за рахунок податків), щоб створити умови для розвитку усім талановитим людям, для запобігання соціальних бунтів і просто «для загального блага».

Між економічним і соціальним лібералізмом існує фундаментальне протиріччя. Економічні ліберали вважають, що позитивні права неминуче порушують негативні і тому неприпустимі. Вони бачать функцію держави обмеженою, головним чином, питаннями забезпечення законності, безпеки та оборони. З їхньої точки зору, ці функції і так вимагають наявності сильної централізованої державної влади. Навпаки, соціальні ліберали вважають, що головне завдання держави полягає в соціальному захисті та забезпеченні соціальної стабільності: надання харчування і житла нужденним, охороні здоровя, шкільній освіті, пенсійному забезпеченні, догляд за дітьми, інвалідами та людьми похилого віку, допомоги жертвам стихійних лих, захисту меншин, запобігання злочинності, підтримки науки та мистецтва. Такий підхід робить неможливим введення масштабних обмежень на уряд. Незважаючи на єдність кінцевої мети - особистої свободи економічний і соціальний лібералізм кардинально розходяться в засобах для її досягнення. Праві і консервативні рухи часто схиляються на користь економічного лібералізму, виступаючи проти культурного лібералізму. Ліві рухи, як правило, роблять акцент на культурному і соціальному лібералізмі.

Деякі дослідники вказують, що протиставлення «позитивних» і «негативних» прав на ділі є уявним, оскільки для забезпечення «негативних» прав також потрібні суспільні витрати (наприклад, утримання судів для охорони власності)[16].

Лібералізм третього покоління

Став наслідком післявоєнної боротьби країн третього світу з колоніалізму. На сьогоднішній день, він більше повязаний з певними прагненнями, ніж з правовими нормами. Його метою є боротьба проти централізації влади, матеріальних ресурсів і технологій в групі розвинених країн. Активісти цієї течії роблять акцент на колективному праві суспільства на світ, на самовизначення, на економічний розвиток і на доступ до загальнолюдського надбання (природні ресурси, наукові знання, культурні памятники). Ці права належать до «третього покоління» і знайшли відображення в статті 28 Загальної декларації прав людини. Захисники колективних міжнародних прав людини також приділяють пильну увагу питанням міжнародної екології та гуманітарної допомоги.

У всіх перелічених вище формах лібералізму передбачається, що між відповідальністю уряду та індивідів має бути баланс, і що функція держави повинна бути обмежена тими завданнями, які не можуть бути виконані належним чином приватним сектором. Всі форми лібералізму націлені на законодавчий захист людської гідності і особистої автономії, і всі стверджують, що скасування обмежень на індивідуальну діяльність сприяє поліпшенню суспільства.

Прагнення до особистої свободи було властиве представникам усіх народів у всі часи. Яскравими прикладами є міста-поліси від Давньої Греції до європейських з принципом - «повітря міста робить вільним», політична система яких включала багато елементів правової держави та демократії у поєднанні зі свободою приватного підприємництва.

Лібералізм входить корінням в гуманізм, який в період Ренесансу кинув виклик владі католицької церкви (наслідком чого стали революції: Нідерландська буржуазна революція), англійська славну революцію (1688 р.), під час якої Віги затвердили своє право вибирати короля, та ін. Останнє стало предтечею поглядів, що верховна влада має належати народу. Повноцінні ліберальні рухи виникли в епоху Просвітництва у Франції, Англії та колоніальній Америці. Їх супротивниками були абсолютна монархія, меркантилізм, ортодоксальні релігії і клерикалізм. Ці ліберальні рухи також першими сформулювали концепцію прав людини на основі конституціоналізму та самоврядування за допомогою вільно обраних представників [8, с. 200].

Революційний лібералізм

Ідея, що звичайні люди повинні займатися своїми справами без диктату з боку монархів, аристократії чи церкви, залишалася переважно теорією до американської та французької революцій. Все більш пізні революціонери-ліберали в тій чи іншій мірі відповідають цим двома прикладами.

У колоніальній Америці Томас Пейн, Томас Джефферсон Джеймс Медісон, переконали своїх співвітчизників повстати в імя життя, особистої свободи і прагнення до щастя - майже цитата Локка, але з однією важливою відмінністю: Джефферсон замінив слово «власність» у Локка «прагненням до щастя». Тим самим головною метою революції стала республіка, заснована на особистій свободі та правління за згодою керованих. Джеймс Медісон вважав, що для забезпечення ефективного самоврядування та захисту економічних прав меншин необхідна система противаг і стримувань. Вона знайшла відображення в Конституції США (1787 р.): баланс між центральною і регіональною владою; поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову гілки; двопалатний парламент. Над армією було запроваджено цивільний контроль і було вжито заходів щодо повернення офіцерів до цивільного життя після проходження служби. Тим самим концентрація влади в руках однієї людини стала практично неможливою[8, с. 197].

Отже,можна зробити такі висновки: фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади.

Лібералізм у США існує у таких формах: політичний лібералізм, економічний лібералізм, культурний лібералізм, соціальний лібералізм, лібералізм третього покоління та революційний лібералізм.

Делись добром ;)