3.1 Загальна характеристика зовнішньої політики Італії

За останні 15 років зовнішня політики італійської республіки характеризувалась значним посиленням міжнародної активності, як в Європі, так і в усьому світі. Це відбувалося на основі виробленої італійськими властями нової зовнішньополітичної ідеології країни, заснованій на концепції основних гравців (по-італійськи - концепції «світу протагоністів»). Одним з таких гравців, які роблять значний вплив на хід світового розвитку, прагне стати і сама Італія [25].

На сьогодні Італія є членом ООН, групи «Великої вісімки», ЄС, ОБСЄ, Ради Європи, НАТО та інших міжнародних, європейських та регіональних організацій, впливовим гравцем на світовій та європейській аренах. Обєктивною передумовою для реалізації зовнішньої політики Італії є економічні показники держави: потужна промисловість, розвинуте сільське господарство та високорозвинений науковий потенціал. Втім, слід зазначити, що одним з суперечливих факторів впливу на зовнішню політику країни є обмеження італійського суверенітету в багатьох аспектах та приналежність країни до зони інтересів США, що заважає, особливо, після глобальної фінансової кризи, реалізації зовнішнього політичного курсу країни.

На сучасному етапі італійська політика спрямована на розширення міжнародного співробітництва та інтеграції, зміцнення стабільності, миру і безпеки, вирішення глобальних проблем і надання допомоги країнам, які потребують, відповідно з законом Італії про надання допомоги «бідним країнам» Legge numero 49 (26 Febbraio 2002) («Nuova Disciplina Della Cooperazione DellItalia Con I Paesi Poveri») . Перш за все - це країни африканського континенту (наприклад, країни Африки, країни, по яким були прийняті важливі міжнародні зобовязання (таким як, наприклад, Афганістан і Ліван), а також країни, з якими налагоджені довгострокові економічні відносини і політичний взаємодія (країни Латинської Америки, Близького Сходу та Середземноморя). Для реалізації фінансових інтересів Італія співпрацює з міжнародними інституціями та організаціями, такими як ЄС і країнами, що розвиваються [16, ст. 357].

Головним зовнішньополітичним пріоритетом для Італії залишається:

- участь в західних структурах, насамперед - в ЄС і НАТО;

- посилення участі та впливу на Балканах і в Середземноморї;

- встановлення та розширення співтовариства з Росією.

Однак, незважаючи на завидне географічне положення, в сучасній Італії відсутня чітка геополітична доктрина, оскільки її національні інтереси залежать від позиції США, адже внаслідок членства в НАТО на території Італії знаходиться більш ніж 100 військових баз, а відсутність енергоресурсів, економічна і соціальна нестабільність, наслідки глобальної фінансової кризи та майже щорічних урядових криз не дають можливості повної реалізації зовнішньополітичного курсу країни. Це вимагає від керівництва Італії перегляду власних позицій щодо реалізації зовнішньо політичного стратегії, створення нової сильної політичної еліти для формування країни як національної держави та необхідності збалансувати зовнішньополітичні пріоритетами з наявними на сучасному етапі ресурсами для їх реалізації [24].