Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві

дипломная работа

Теоретико-методологічні основи дослідження.

Для більш повного та чіткого розуміння у методологічній основі даного дослідження, нижче ми наведемо визначення ключових для нашої роботи понять. Необхідність уточнення понятійного апарату викликана тим, що сучасні гуманітарні науки, у тому числі й політологія, часто, не ставлять твердих рамок для наукового визначення обєкту, явища чи поняття. У контексті окремого дослідження такі рамки, безумовно, важливі і, передусім, у методологічному аспекті.

1. Нація - це полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних підходи до розуміння нації: як політичної спільноти (політичні нації) громадян певної держави і як етнічної спільноти (етноісторичні нації) з єдиною мовою і самосвідомістю. Багатозначність поняття “нація” відбиває наявність безлічі концепцій феномена нації. Новейший философский словарь/ Сост. А.А. Грицанов. - Мн.: Издательство В.М. Скакун, 1998. - С. 178.

2. Під політичною націю розуміється не просто населення країни і не просте співгромадянство, а спільнота, обєднана мовою, спільними символами, спільною лояльністю до держави та її законів, спільними інтересами, спільними надіями на майбутнє тощо. Картунов О. Вступ до етнополітології. - К.: ІЕУГП, 1999. - С. 134.

3. Ключовим поняттям у даній роботі також буде поняття “поліетнічне суспільство”. Поліетнічне суспільство - це держава, на території якої проживає багато етносів, це держава, яка в однаковій мірі надає та захищає інтереси усіх народів, що проживають на території цієї держави. Яценко Н.Е. Толковый словарь обществоведческих терминов. СПб., 1999 / http://jur.vslovar.org.ru/3253.html / 13.03.2006.

Ключовим дане поняття є саме тому, що найкращим та найефективнішим ґрунтом для створення та існування політичної нації є саме поліетнічна держава з громадянським суспільством. Тому дане поняття проходитиме “червоною ниткою” по всьому нашому дослідженню.

Отже, ключовими поняттями дослідження, за допомогою яких розглядатиметься структура та доля політичної нації є: саме поняття “нація”, “політична нація”, “поліетнічне суспільство” тощо.

У політології існує постійна проблема взаємодії двох рівнів знання: теоретичного та емпіричного. Предметом вивчення методології аналізу якраз і виступає ця взаємодія. Народження політологічного дослідження починається з відповіді на питання “що вивчати?” або “для чого і для досягнення якої мети вивчати?”

Існує багато підходів чи способів народження політологічного дослідження. Однак у ньому неприйнятні як надмірна жорстокість, так і довільність. Наведемо один із способів, який був зазначений у роботі українського дослідника Бурдяк В.І.. Даний спосіб допоможе у нашому дослідженні. Для цього використовується ланцюг питань: що вивчати? для чого і для досягнення якої мети вивчати? де і при яких обставинах вивчати? за допомогою яких засобів вивчати? мова тут іде про три складових елементи політологічного дослідження, які ми повинні виділити при аналізі нашої проблеми:

1. концептуальна схема дослідження (предмет і обєкт, ціль, завдання, понятійний апарат дослідження);

2. методика збору емпіричних даних

3. методика обробки даних (форми представлення інформації, методи первинного аналізу, застосування загально логічних методів). Бурдяк В. Теоретичні і методологічні проблеми пролітологічних досліджень: Навчальний посібник. Частина І. - Чернівці: Рута, 2005. - С.67-68.

В етнополітології як наукової теорії, що досліджує етнічні явища в їхньому діалектичному взаємозвязку з політикою, склалися теоретичні підходи, що опираються на різні методологічні принципи.

Усі наявні теорії і концепції етнічності на Заході можуть бути зведені до трьох основних методологічних підходів: примордіалізм, інструменталізм (він ще відомий за назвою ситуаціонізм) і конструктивізм.

Потрібно звернути увагу насамперед на те, що в теоріях примордіалістського підходу виділяються два напрямки: соціобіологічний та еволюційно-історичний. Прихильники першого розглядають етнічність як обєктивну визначальну (примордіальну, тобто споконвічну) характеристику людства. Цей феномен вони пояснюють за допомогою еволюційних ідей як явище, детерміноване генетичними і географічними факторами, трактуючи етнічність як “розширену родинну групу” чи як “розширену форму родинного добору і звязку”. Курас І.Ф. Етнополітологія: перші кроки становлення. - К.: Генеза, 2004. - С.117.

Теоретики другого - еволюційно-історичного напрямку бачать етноси як соціальні, а не біологічні спільноти, які повязані із соціально-історичним контекстом. Це реальні групи з властивими їм визначальними рисами - мовою, культурою, ідентичністю.

До 60-70-х років XX сторіччя у світовій науці примордіалістській підхід, головним чином його другий напрямок, домінував, а в радянському суспільствознавстві був фактично єдиним до початку 90-х років.

Найбільш наукове обґрунтування у радянський час одержала теорія етносу. Основним досягненням радянської методології у вивченні людського суспільства, у тому числі етногенезу, був її історизм, тобто осмислення соціальних явищ у їхньому тривалому розвитку.

Вагоме місце в цих дослідженнях займають роботи П. Кушнера, зокрема, у його монографії “Етнічні території й етнічні кордони”, Кушнер П. И. Этнические территории и этнические границы. М., 1951. - С.212.

акцентується увага на значенні територіальної взаємодії етнічних співтовариств для процесів їхнього формування і розвитку, а також визначалася роль національнї (етнічної) самосвідомості як етнічного визначника. Для розрізнення народів він пропонував звертати увагу на мову, а також форми життя, одягу, кулінарію й інші елементи матеріальної культури. На думку науковця, значно складніше використовувати для цієї мети відмінності в області соціального порядку і явища духовної культури.

У розробці теорії етносу ведуча роль належить Ю. Бромлею, що визначав етноси як сталі сукупності людей, що характеризуються визначеними власними етнічними властивостями (мовою, культурою, етнічною самосвідомістю, закріпленим у самоназві). Ці властивості формуються лише при відповідних умовах - територіальних, природних, соціально-економічних, державно-правових. Бром лей Ю.В. Этнос и этнография. М., 1973, - С. 125

Соціобіологічний напрямок примордіалістського підходу в російській суспільствознавчій літературі представлено концепцією, сформульованою Л. Гумільовим. Автор розглядав етнос як природний, біологічний феномен, джерелом розвитку якого є пасіонарний поштовх. Якщо у своїх ранніх роботах він трактував етнос як біологічну одиницю, то в 80-х роках XX сторіччя запропонував вважати визначальним у його формуванні і розвитку такі фактори, як ландшафт, клімат тощо. При зміні ландшафту, відзначав дослідник, етнос утрачає свою природу і зникає. Гумилев Л.Н. Этносфера. История людей и история природы. Экоспрос, М.: 1993. - С.117.

Слід зазначити, що до примордіоналістського напрямку належать і такі відомі українські вчені, як: В. Наулко, А. Пономарьов і ін., що створили ґрунтовні роботи з актуальних проблем етнонаціонального розвитку українського суспільства.

У середині 70-х років XX сторіччя як реакція на неможливість примордіалізму обґрунтувати причини зростання національних рухів сучасного світу в західній науці виникає інша інтерпретація етносу, відповідно за яким він розглядається як інструмент, що використовується політиками в досягненні своїх інтересів. Такий підхід одержав назву інструменталізму чи ситуаціонізму.

Подібне розуміння етносу характерно, переважно, для політологічних досліджень міжетнічних відносин і сформувалося воно в основному в рамках політології і соціології. На відміну від примордіалістів творці інструменталістського підходу (Олзак, Нейгел, Дж. Бентлі й ін.) орієнтуються не на пошук обєктивних основ етнічності (вони приймають існування етносу як факт), а на виявлення тих функцій, що виконують етнічні співтовариства. Ґрунтуючись на функціоналізмі і прагматизмі, прихильники інструменталізму вважають етнічність продуктом етнічних міфів, що створюються для досягнення визначеної вигоди й одержання влади. У цьому контексті етнічність розуміють як ідеологію, що формує еліта з метою мобілізації мас на боротьбу за владу.

Неабиякого поширення в сучасній науці набув третій - конструктивістський підхід - до розуміння етнічної спільності, що визначає нації, етноси як визначені інтелектуальні конструкції вчених, політиків, завдяки яким системі освіти, розгалуженій мережі засобів масової інформації, вдається передавати власні ідеї масам, активно впливати на них.

Етнічнічсть, згідно із конструктивістами, - процесс конструювання вигаданих співтовариств, що спирається на фундамент віри в те, що вони звязані природними звязками, єдиним типом культури, ідеєю про загальне походження і загальне історичне минуле. Баграмов Э.А. Национальная идея: опыт историко-политологического исследования //www.ispr.ru/BIBLIO/JURNAL/Evra/eurasia050102bagram.htm / 04.03.2006

Делись добром ;)