9.3.1 Глобальний процес демократизації

Трансформація недемократичних політичних режимів і перехід до демократії значного числа держав – це одна з найсуттєвіших складових сучасного світового політичного процесу, який переживає третю і саму потужну хвилю демократизації. (див. табл.9.2).

Отже, третя хвиля демократизації, яку зараз переживає людство, почалася в середині 70-х років в країнах Південної Європи: Португалії, Іспанії, Греції. Потім, у 80-ті роки збанкрутували диктаторські режими в Чілі, Аргентині, Парагваї, Бразилії, Південній Кореї, на Філіпінах тощо. Особливе значення мав 1989 рік- рік оксамитових і не тільки оксамитових ( Румунія ) революційних переходів у країнах Центральної та Східної Європи. Нарешті, на початку 90-х років з тоталітарними режимами покінчили країни СРСР. Усього з комуністичним тоталітаризмом порвали 28 держав, що входили до складу СРСР і так званого соціалістичного табору. Більшість із них обрали шлях демократії.

Таблиця 9.2

Три хвилі демократизації за Хангтінтоном

Перша тривала хвиля демократизації	1828-1926	США, Франція, Італія, Німеччина, Аргентина
Перша хвиля зворотного руху (відкату)	1922-1942	Італія, Німеччина, Аргентина
Друга короткочасна хвиля демократизації	1943-1962	Австрія, ФРН, Італія, Японія, Ізраїль, Аргентина, Перу, Індія, Південна Корея
Друга хвиля зворотного руху (відкату)	1958-1975	Бразилія, Аргентина, Чілі
Третя хвиля демократизації	Триває з 1974 року	Португалія, Іспанія, Греція, низка країн Латинської Америки, Азії, Африки, країни Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР

Вивчення загальних і специфічних рис переходу до демократії у цих країнах здійснюється на основі двох теоретичних підходів: інституційного і генетичного. Перший допомагає одержати відповідь на запитання, які інститути найбільше сприяють стабілізації демократії в тій чи іншій країні, а отже, дає змогу окреслити підходящий для неї інституційний дизайн. Другий аналізує молоду демократію, що формується в перехідних суспільствах, під кутом зору її зародження і розвитку, намагається передбачити можливі стадії переходу.

В межах теорії переходу аналізуються спільні та відмінні риси процесів демократизації в різних країнах, стадії та фази трансформації. Враховується значення політичної і правової традиції, навичок громадянського життя для утвердження демократичних інститутів. Пропонуються найбільш підходящі форми демократичного правління та робляться прогнози щодо майбутнього. Вчені прагнуть, передусім, пояснити чому перехід до демократії, що починається одночасно і при зовні однакових чи дуже подібних умовах, в одних країнах відбувається успішно, а в інших ні; від чого залежить тривалість і специфіка руху до демократії; в чому полягає і від чого залежить її остаточний успіх.

Содержание