Революційні рухи еволюційний вибух

груп

• захоплення влади екстремістами

• спад терору, стабілізація нового порядку

8.2.Походження і сутність політичних партій

Термін “партія” (від латинського partio –ділю, розділяю) у перекладі

з латини означає частину якоїсь великої спільноти.

Політична партія – політична організація, яка об’єднує на добровільних засадах людей зі спільними інтересами, що реалізовані в основоположних ідейних настановах і програмах з метою впровадження їх через оволодіння політичною владою та здійснення державного керівництва країною.

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів Стародавнього світу. Так, грецький мислитель Арістотель писав про боротьбу в УІ ст.. до н.е. в м .Аттиці між партіями педіеїв (великих землевласників, мешканців рівнини), параліїв (торговельно-ремісничо населення узбережжя) і діакріїв (селян, жителів гористої місцевості).

У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) та партією популярів (представники переважно сільських плебеїв).

У середні віки –чинні політичні угрупування (“партії”) виступали тимчасовими об’єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства.

Прототипи сучасних політичних партій з’явились у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися в часи Великої Французької революції – конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці ХУІІІ – на початку

ХІХ ст.ст. виникли партії федералістів і антифедералістів. У Великобританії консервативна партія й ліберальна.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині ХХ ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні.

Перші наукові уявлення про партії пов’язані з такими мислителями та політичними діячами, як Ш.Л.Монтеск’є, А.де Токвіль, Е.Берк. Істотне місце проблемам політичних партій приділяли мислителі початку ХХ сторіччя М.Вебер, Г.Моска, В.Парето, Дж.Брайс та ін.

Серед факторів, які спричинюють утворення політичних партій, найважливішими є

такі:

• наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

• різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

• незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

• наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена

об’єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії громадянського суспільства, формування громадської думки.

Уявлення про ту чи іншу партію дають:

1. мета партії – завоювання й здійснення влади;

2. характер організації партії;

3. зміст ідеології партії;

4. діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

За визначенням М.Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три

стадії:

• аристократичне угрупування;

• політичний клуб;

• масова партія.

На першому, аристократичному, етапі партії були своєрідними

кланами, згрупованими довкола навколо панівною верхівки. Етап політичного клубу пов'язаний із ускладненням соціально-політичної структури суспільства, виникненням плюралізму й конкуренції у сфері політики. У другій половині ХІХ ст. у Європі виникають масові партії, які характеризуються великою кількістю членів, більшою організованістю, впливовістю на широкі верстви суспільства.

На еволюційно-історичному шляху розвитку партій можна виділити такі головні характерні етапи:

1. Зародження нової партії в надрах старої державної, законодавчої та політичної системи як відповідна реакція на загострення протиріч у суспільстві.

2. Боротьба партії за владу: пошук засобів, форм, методів, сил, здатних дестабілізувати та дискредитувати державний лад і правлячу партію; поразка або перемога усіх громадських сил, які стоять за нею і підтримують її.

3. Конструювання нового державного й законодавчого механізму; здійснення кадрової політики, яка б відповідала інтересам правлячої партії; визначення своєї ролі в державному механізмі.

4. Формування матеріально-технічної бази діяльності партії та фінансових джерел її існування.

5. Систематична розробка партією головних напрямків її діяльності з одночасним розвитком її організаційної структури, форм і методів роботи з метою запобігання загостренню протиріч.

Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна, виділити такі елементи, як:

• лідери партії;

• партійний аппарат;

• ідеологи партії;

• рядові члени партії.

Ознаки політичних партій:

• певна тривалість існування в часі;

• наявність організаційної структури;

• прагнення влади;

• пошук народної підтримки.

За сучасних умов політичні партії стають ключовим елементом

демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного вибору, визначають демократичну легітимність влади.

8.3.Функції, типологія партій і партійних систем.

Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їхньої ролі у житті

суспільства посідає визначення функцій політичних партій.

Так, американський політолог Т.Меркл називає такі головні функції політичних партій:

-підбір партійних і державних лідерів;

-“рекрутування і соціалізація” нових членів;

-вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та

соціальне середовище;

-розв’язання внутрішніх партійних протиріч, які виникають у процесі

діяльності та будь-якого роду інших внутрішніх проблем.

К.фон Бойме виокремлює чотири функції політичних партій:

-визначення мети;

-акумуляція та вираження соціальних інтересів;

-мобілізація та соціалізація громадськості у межах системи, особливо на

виборах;

-“рекрутування” еліти та формування уряду.

Деякі політологи доводять кількість функцій до восьми-дев’яти.

Визначимо функції партії, які характеризують її зв’язки з класом, соціальною групою, суспільством загалом; функції щодо політичної системи суспільства й окремих інституцій; нарешті, функції партії стосовно власних проблем, проблем організації та здійснення внутрішнього життя самих партій.

функція представництва інтересів

забезпечує перемогу на виборах

головне завдання- згладити

функція соціальної інтеграції

допустити розвитку

численних конфліктів до точки

вибуху всієї системи суспільства

функція політичної соціалізації

суспільством і соціальними

об’єднаннями

ідеологічна функція

ініціаторами і творцями

теоретичних концепцій і доктрин

функція досягнення влади

зводиться до того, щоб перемогти

на виборах і сформувати уряд