6. Поняття субстанції. Монізм та дуалізм

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм, дві субстанції - дуалізм, наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), множина субстанцій - плюралізм, монади у німецького філософа Готфріда Лейбнща . Одним з перших таку спробу зробив Р.Декарт, роз'єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність та мислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, в якому все здійснюється відповідно до законів механіки. Друга самостійна субстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву отже, має існувати і відповідна субстанція. Зв'язуючою ланкою між цими двома незалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносить у природу рух і забезпечує інваріантність усіх її законів. 

Монізм (від грец. «Монос» — один) в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, або ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття). Матеріалістичним монізмом є філософія Ван Чуна, Демокріта, Епікура, Лукреція Кара, французьких матеріалістів XVIII ст., Фейєрбаха; марксизм, позитивізм. Ідеалістичний монізм найбільше послідовно виражений у філософії Платона, Юма, Гегеля, Володимира Соловйова, сучасного неотомізму, теїзму. Існує як матеріалістичний, так і ідеалістичний монізм. Найбільш послідовним напрямком ідеалістичного монізму є філософія Гегеля. Монізм — вчення про всеєдності. Наївний монізм, — пров під речовина вода (Фалес). Визнання однієї субстанції, наприклад: монізм божественної субстанції (пантеїзм); монізм свідомості (психологізм, феноменалізм); монізм матерії (матеріалізм).

Дуалізм (від лат. «Duo» — два) — це світогляд, який бачить у світі прояв двох протилежних один одному почав (факторів), боротьба між якими і створює все те, що є насправді. У цій нерозривному двійці можуть бути різні початку: Бог і Світ; Дух і Матерія; Добро і Зло; Біле і Чорне; Бог і Диявол; Світло і Тьма; Інь і Ян; Чоловіче і Жіноче і так далі. Дуалізм притаманний багатьом філософам і філософським школам. Він займає важливе місце у філософії Декарта, Спінози, К’єркегора, сучасних екзистенціалістів… Його можна виявити у Платона, Гегеля, в марксизмі (Праця і Капітал) і у багатьох інших філософів. Дуалізм служить філософською основою теорії психофізичного паралелізму.