Геополітична концепція атлантизму.

Концепція атлантизму послідовно проводить принцип морської могутності. Атлантизм лежить в основі американської геополітичної думки. Історичним першим документом атлантизму вважають доктрину Монро, або доктрину захисту західної півкулі. Вона була сформульована 2 грудня 1823 р. у посланні Президента США Монро Конгресу.

Головна ідея: невтручання країн Європи у внутрішні справи країн західної півкулі, яка оголошувалася зоною інтересів США.

Теоретичне обґрунтування атлантизму здійснене американським профе­сором міжнародних відносин Ніколасом Спайкменом (1893-1943).

Вперше два можливі напрямки зовнішньої політики США:

- ізоляціонізм – виключ­ність географічного положення США між 2 океанами позбавляє їх інтере­су до боротьби держав, які знаходяться по той бік океанів, і змушує їх зосере­джувати увагу на Західній півкулі.

- інтервенціонізм – головна мета зовнішньополітичної стратегії США: збереженні рівноваги у Євразії та Азії, а вже потім – у закріпленні володарювання США на Західній півкулі.

Н. Спайкмену належать 2 нові геополітичні категорії:

1. Берегова зона/римленд – за змістом наближене до "внутрішнього півмісяця" Макіндера. Різниця: "римленд" формувався не під тиском кочових народів суші (тоді тотожний "внутрішньому півмісяцю"), а сам зумовлював формування континентального простору. На цій підставі формулює тезу Макіндера: "Той, хто кон­тролює Римленд, контролює Євразію, хто контролює Євразію, той контро­лює долі всього світу".

2. "Серединний океан" – пн.-атлантичний простір, полюсами якого є Зх.Європа та Сх.узбережжя США на чолі з Нью-Йорком.

Поняття римленду та Серединного океану - серцевина політики "анаконди": контроль та при­душення берегових зон приморських країн Африки й Азії, включаючи Індію та Китай. Політика анаконди – складова політики сили.

Сол Коен: усі регіони Землі можуть бути поділені на 4 геополітичні складові:

1) зовнішня морська (водне середовище), залежить від торговельного флоту та портів;

2) континентальне ядро, яке є тотожним Хартленду;

3) дисконтинуальний пояс – берегові сектори, орієнтовані або все­редину континенту, або від нього;

4) регіони, які не перебувають у геополітичній залежності від цього ансамблю.

Розрізняє також:

- геостратегічні типи регіонів – орієнтовані на торгівлю та відкриту економіку морські держави та євразійсько-континентальний світ на чолі з наддержавами США та СРСР.

- геополітичні типи регіонів – світ морських держав включає 4 геополітичні регіони: Англо-Америка та Карибські острови, Європа та країни Магрибу, Південна Америка і Південна Африка, острівна Азія та Океанія. Євразійсько-континентальний світ складається з 2 геополітичних регіонів – Хартленду (СРСР та Східна Європа) і Східної Азії.

Принцип обмеженої війни у концепції атлантизму- Найбільш дета­льно проаналізований Кіссінджером у книзі «Ядерна зброя та зов­нішня політика».

Нездатність знайти оптимальний спосіб застосування ядерної зброї з найменшим ризиком робить стратегію обмеженої війни єдино прийнятним засобом політики в атомну епоху. Обмежена війна ведеться заради конкретних політичних цілей і розрахована, щоб надломити волю противника, а не придушити її остаточно. Це означає, що умови, які пропо­нуються противнику, мають здаватися йому більш привабливими, ніж перспе­ктива подальшого опору. Кінцева мета обмеженої війни: знесилити против­ника шляхом створення проміжних ситуацій між беззастережною окупацією та положенням, що існувало до початку війни. Стратегія обмеженої війни спря­мована на створення ситуацій, які могли б збільшити потенційні розбіжності між членами соціалістичного блоку.

Виникає потреба сформулювати нову стратегію, оскільки уявлення про агресію як про відкритий воєнний акт та по­няття про війну як про неминучу тотальну боротьбу не відповідають епосі ядер­ної зброї. Така стратегія не може бути зведена до політики стримування

З воєнної точки зору обмежена війна характеризується наступним:

1) об­меженістю певним географічним районом;

2) неповним використанням проти­вниками всіх наявних у їх розпорядженні видів зброї;

3) використанням всіх видів зброї, але лише проти певних цілей та об'єктів. Р

Бжезінський, "Велика шахівниця". Євразія – головний геополітичний приз Америки, чия глобальна першість безпосередньо залежить, як Америка "керує" Євразією. Така залежність пояснюється факторами:

Звідси головні геополітична проблема і висновок сучасного атлантизму: перевага над євразійським ко­нтинентом становить основу для американського глобального верховенства, бо тут може з'явитися її головний континентальний суперник.

Оскільки Євразія не є сьогодні політично єдиною, вона існує у вигляді шахівниці, на якій розігрується боротьба за гло­бальну першість. Євразія розпадається на Захід, Середній простір, Південь та Схід. Останні є не лише географічним поняттями, а існують як геостратегічні гравці (держави, спроможні змінити наявний геополітичний стан справ до міри, що зачіпає інтереси Америки: Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія) та геополітичні осі (держави, важливість яких для євразійської геостратегії атлантизму зумов­лена географічним розташуванням, яке може мати важливі наслідки чи створювати умови для поведінки геостратегічних гравців: Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреч­чина та Іран). Євразійська геостратегія США – цілеспрямоване управління геостратегічними гравцями та обережна поведінка з геополітичними осями.

Сенс євразійської геостратегії сучасного атлантизму – у збереженні переважання геополітичного плюралізму на карті Євразії, щоб перешкодити утворенню нової глобальної сили - держави чи коаліції держав. Необхідно так керувати сходжен­ням у Євразії нових регіональних сил, щоб сходження не призвело у майбу­тньому до втрати Америкою світової першості, а ця першість набу­ла характеру "глобальної геополітичної співпраці".