13.2.5 Мотивація політичної поведінки

Для розуміння політичної поведінки важливо з'ясувати потреби та інтереси, які спонукають людей до участі в політиці. Психологи стверджують, що участь у політиці, здійсненні влади є однією з основних потреб особи. Вона виявляється у прагненні особи до свободи, незалежності, переважання, панування над інши­ми, високого статусу, престижу, слави, задоволення мате­ріальних потреб тощо. Залежно від переважання тих чи інших потреб формується відповідний тип і вид політичної поведінки.

Усвідомлена потреба — це інтерес, який є найважливі­шим мотивом політичної діяльності. Джерелом мотивації політичної дії є наявність певної проблеми в життєдіяльності тієї чи іншої спільності людей або індивіда, усвідомлення необхідності її розв'язання.. На основі цього виникає психологічний імпульс готовності до дії, який складається з бажання взяти участь у дії і впевненості в можливості успіху. Мотивами переходу від розуміння проблеми до дій для її розв'язання можуть бути усвідомлення громадянського обов'язку, інформація, невдоволення або прагнення до досягнення мети. Залежно від домінування того чи іншого мотиву формується характер політичної поведінки. Вона може мати вигляд суто емоційної реакції на ту чи іншу подію або бути продуманою системою дій, спрямованих на реалізацію певної програми.

У політології існує також традиція аналізу політичної поведінки залежно і від її підсвідомої мотивації, неусвідомлюваних засад, таких, як потяг до агресії, нарцисизм, сексуальне утвердження, почуття вини тощо. Такий підхід дає можливість з'ясувати особистісний, причому далеко не завжди раціональний, сенс політики й політичної поведінки. Для розуміння мотивів політичної поведінки в її найпо­ширенішому вигляді потрібно враховувати, що сприйняття насамперед власної користі є нездоланною рисою людської природи, і ставлення людини до політики зумовлюється передусім прагненням реалізації особистих інтересів. Праг­нення людини до влади не в останню чергу пов'язане з тим, що оволодіння нею є найкоротшим шляхом до встановлення особистого впливу і збагачення. Для того щоб досягти успіху, майстерності, досконалості майже в усіх видах діяльності — ремеслі, науці, мистецтві, спорті тощо, потрібні багаторічне навчання, довготривала практика, тренування. Політика є чи не єдиним видом діяльності, який дає можливість швидко зробити кар'єру, а відтак і використати набуту владу з метою особистого збагачення. Щоправда, карколомні політичні кар'єри є нетиповими і трапляються, головним чином, у суспільствах нестабільних, особливо перехідних, з нерозвиненою демократією.

Корисливість політиків, зловживання ними владою, особливо в неприхованих формах, спричиняють спадання інтересу до політики, зниження політичної активності рядових громадян. Втраті довіри до політики та її офіційних представників сприяють і такі чинники, як девальвація основних політичних цінностей та ідеалів, відхід політичних лідерів від передвиборчих обіцянок і програм, маніпулю­вання ними громадською думкою, поширення корупції тощо. Спадання інтересу до політики та довіри до політиків найвиразніше проявляється в абсентеїзмі (від лат. absens, absentis — відсутній) — ухиленні виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

Частка людей, які відмовляються брати участь у виборах, є значною в більшості країн світу, у тому числі і з стабільною демократичною системою. На виборчі дільниці, наприклад у таких країнах, як США, Франція, Великобританія, у дні виборів рідко приходять більше 50—60 відсотків тих, хто має право голосу. У багатьох колишніх соціалістичних країнах, а також колишніх радянських республіках, які стали незалеж­ними державами, через низьку активність громадян у багатьох виборчих округах вибори часто не відбуваються, переносяться, проводяться повторно. Однак якщо в країнах з розвиненою демократією байдужість громадян до політики пов'язана з високим ступенем незалежності від неї їхнього особистого життя, розвитку громадянського суспільства, то в постсоціалістичних країнах ухилення від виборів є, насам­перед, результатом розчарування людей у політичних лідерах і тих соціально-економічних перетвореннях, які здійсню­ються під їхнім керівництвом.

Оскільки політична поведінка, політика в цілому мають етичний аспект, то доцільно докладніше розглянути про­блему співвідношення політики і моралі, яка є основною в політичній етиці — галузі наукових знань, що виникла на межі етики й політології.