17.3.6 Україна в системі міжнародних політичних відносин

Місце України в системі міжнародних відносин визначається її геополітичним положенням, економічним потенціалом і зовнішньою політикою. Україна є найбільшою за територією (603,7 тис. кв. км) суто європей­ською державою. За чисельністю населення вона посідає п'яте місце в Європі, поступаючись ФРН, Франції, Велико­британії та Італії. Розташована у центральній частині Європи. Межує з Молдовою, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Білоруссю, Росією. Має вихід до Чорного моря. Від СРСР Україна успадкувала значний економічний потенціал, більшу частину якого, щоправда, з різних об'єктивних і суб'єктивних причин — розрив господарських зв'язків з колишніми радянськими республі­ками, конверсія, невиважені реформи на догоду зарубіжним наставникам, розтягування загальнонаціонального надбання через недолугу приватизацію і навіть відверте його розкра­дання високими посадовими особами держави, несприятли­вий інвестиційний клімат тощо — вже втрачено. В цілому географічне розташування, розміри території, чисельність населення, потенційні економічні можливості України дають їй змогу мати статус великої європейської держави з власною геостратегічною орієнтацією.

У складі СРСР Україна не була самостійним суб'єктом зовнішньої політики. Хоча формально вона була членом ООН, навіть однією з держав-засновниць цієї організації, мала власне зовнішньополітичне відомство, її дії на міжна­родній арені визначались союзними органами. Зі здобуттям Україною незалежності перед нею постала нагальна проблема розбудови власної зовнішньої політики, знаходження свого місця в системі міжнародних відносин як їх повно­правного суб'єкта.

Виходячи з геополітичного положення України, можна виокремити декілька можливих варіантів її зовнішньополі­тичної стратегії:

1) орієнтація на інтеграцію в євразійський простір;

2) орієнтація на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури (ЄС і НАТО);

3) обрання само­бутнього шляху розвитку, обмеження впливів Росії і країн Заходу на визначення політики України;

4) балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразійському і західному просторах¹¹⁶.

Кожен із цих варіантів має свої переваги й недоліки, своїх прихильників та опонентів як серед провідних політи­ків, так і серед рядових громадян. І жоден з них не може бути застосований у, так би мовити, чистому вигляді вже з об'єктивних причин. Орієнтація на розвиток відносин з Росією не може не бути одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України. Ця пріоритетність визначається географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками. Росія є найближчим північно-східним і найбільшим сусідом України, основним джерелом енергоносіїв і головним ринком збуту товарів. Український і російський народи протягом століть співісну­вали в межах однієї держави, між ними історично склалися тісні соціально-психологічні та культурні зв'язки. Громадя­нами України є мільйони етнічних росіян, а мільйони етнічних українців проживають у Росії. Тому не лише добросусідські, а й усебічні, насамперед економічні, зв'язки з Росією є для України об'єктивною реальністю і необхід­ністю. Однак надмірна залежність від Росії обмежує для України можливості на інших геостратегічних напрямах, робить її заручницею політики Росії, розкладу в останній політичних сил.

Досить привабливою для України є орієнтація на інтеграцію до Європейського союзу та НАТО. Вступ до ЄС дав би Україні змогу використовувати сприятливі можливос­ті міжнародного поділу праці, піднятися до рівня економіч­ного, соціального й демократичного розвитку передових європейських країн. Інтеграція до НАТО слугувала б зміцненню безпеки України. НАТО обстоює принципи стабіль­ності й недоторканності кордонів держав-членів, гарантує їм територіальну цілісність, що особливо важливо для України з огляду на наявність певних територіальних претензій до неї з боку окремих політичних сил деяких держав-сусідів. Однак через свою відсталість Україна не готова до вступу в ці організації в економічному, соціальному, політичному і воєнному відношенні. Близької перспективи такого вступу немає. Можливі лише партнерські відносини. Крім того, зближення України з НАТО наштовхується на рішучий спротив Росії, яка вбачає у цьому загрозу своїй безпеці.

За таких умов найвірогіднішим варіантом зовнішньополі­тичної стратегії України є її балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразій­ському й західному просторі. Та щоб це балансування не мало вигляду намагання сидіти одночасно на двох стільцях, воно має здійснюватись з орієнтацією на поступову — в міру нагромадження відповідних передумов — інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур для того, щоб не залишитися на задвірках Європи й не виступати в ролі заручниці політики Росії. Саме такою, на нашу думку, за своїм основним змістом є зовнішня політика незалежної України.

Вихідними засадами зовнішньої політики є національні інтереси України, до яких належать: гарантування суверені­тету, державної незалежності, самостійності; підтримання територіальної цілісності й непорушності кордонів; досяг­нення надійної безпеки в усіх її вимірах: воєнно-полі­тичному, економічному, гуманітарному тощо; подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення; створення правової демократичної держа­ви, яка інтегрувалася б у європейську і світову спільноти; забезпечення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантій прав людини, національних меншин і націй; налагодження нормальних добросусідських відносин з країнами близького й далекого зарубіжжя, дотримання правил міжнародного співіснування, проведення політики миру і співробітництва, активна участь у боротьбі за реаліза­цію вселюдських інтересів¹¹⁷.

Концептуальні засади зовнішньої політики України як незалежної держави було закладено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 р. У розділі «Міжнародні відносини» Декларації наголошується: «Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється диплома­тичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником між­народного спілкування, активно сприяє зміцненню загаль­ного миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цін­ностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

У деталізованому вигляді зовнішньополітична концепція незалежної Української держави була сформульована у прийнятих Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основних напрямах зовнішньої політики України». У цьому документі зазначається, що зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найважливіших завдань: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності її міжнародного становища; збере­ження територіальної цілісності держави і недоторканності її кордонів; включення національного господарства в світову економічну систему для його повноцінного розвитку, під­вищення добробуту народу; захист прав та інтересів грома­дян України за кордоном; поширення у світі образу України як надійного й обачливого партнера.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України документ визначає: двосторонні міждержавні відно­сини, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в межах Співдружності незалежних держав, участь в ООН та інших міжнародних організаціях. Прийнята Верховною Радою концепція зовнішньої політики України стала основою діяльності держави на міжнародній арені. З моменту схвалення Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України і створення самостійної Української держави вона визнана більш як 150 державами світу, із 140 з них Україна підтримує дипломатичні відносини.

Як член ООН Україна бере активну участь в роботі її спеціалізованих установ, миротворчих заходах. З метою виходу з економічної кризи і реформування економіки вона активно співпрацює з такими спеціалізованими валютно-фінансовими установами ООН, як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. В роки незалежності Україна стала повноправним членом низки впливових європейських міжнародних організацій — Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейської ініціативи — регіонального об'єд­нання країн Центральної і Східної Європи. Стратегічною метою України є вступ до Європейського союзу.

Відносини України, як і низки інших центрально- і східноєвропейських держав, з НАТО здійснюються на основі програми «Партнерство заради миру», прийнятої цією організацією і підписаної відповідними державами. У межах програми відносини з Україною мають характер «особливого партнерства», яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. У 1997 р. в Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО, призна­чення якого полягає в тому, щоб оперативно надавати достовірну інформацію про цю організацію. У цьому ж році було підписано «Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною», в якій, зокрема, задекларовані гарантії безпеки України в новій системі європейського порядку. Однією з форм партнерства є проведення спільних військо­вих навчань, у тому числі на території України.

У розділі «Зовнішня і внутрішня безпека» Декларації про державний суверенітет України зазначається, що «Україн­ська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». Відповідно до цієї настанови Україна стала першою у світі державою, яка відмовилася від ядерної зброї, наявної на її території. Згідно з московською Заявою президентів США, Росії та України від 14 січня 1994 р. Україна взяла на себе зобов'язання протягом семи років ліквідувати всю розта­шовану на її території ядерну зброю, одержавши відповідне матеріальне відшкодування і гарантії своєї безпеки спочатку від США і Росії, а потім і Китаю. Відмова від ядерної зброї неоднозначно сприймається в Україні, однак вона залиша­ється фактом.

Теза про нейтралітет у подальшому не знайшла розробки ні в Конституції України, ні в інших законах. Засади зовніш­ньополітичної діяльності України Конституція визначає таким чином: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права» (ст. 18).

Україна підтримує дружні стосунки, намагається роз­вивати взаємовигідне співробітництво з усіма державами, що утворилися на теренах колишнього СРСР, державами-сусідами. Вона стала одним із засновників у 1993 р. Парла­ментської асамблеї чорноморського економічного співробіт­ництва, до складу якої входять одинадцять країн цього регіону.

Суперечливим є становище України у Співдружності не­залежних держав. З одного боку, існує об'єктивна необхід­ність економічної інтеграції держав, які в минулому були тісно пов'язані між собою як радянські республіки. З іншого боку, є небезпека перетворення СНД у наддержавне утво­рення з домінуванням у ньому Росії, з чим не може погодитися Україна. Тому вона не приєдналася до низки укладених в межах СНД угод, виступає проти надання їй статусу суб'єкта міжнародного права. Загалом ступінь інте­грації держав-членів СНД залишається низьким. За визнан­ням самих керівників цих держав, СНД скоріше нагадує клуб за інтересами, ніж міждержавне об'єднання.

Зовнішня політика незалежної України, залишаючись незмінною у ЇЇ принципових аспектах, водночас є динаміч­ною, змінюється залежно від змін міжнародної обстановки. Успіхи цієї політики, роль України в системі міжнародних відносин значною мірою залежатимуть від ефективностівнутрішніх економічних, соціальних і політичних перетво­рень, бо не може внутрішньо слабка держава бути впливо­вою на міжнародній арені.