3.2.Політичне відчуження особистості

Політичне відчуження як політична як політична несвобода є

відторгнення, віддалення людини від участі в справах держави, владних і управлінських структур, неможливість впливати на процес прийняття значущих для суспільства рішень.

Політичне відчуження виявляється в почутті ізоляції індивіда, у сприйманні індивідом соціальних і політичних інститутів, встановлених ними норм як норм ворожих інтересам людини.

Політичні філософи (Фромм, Арендт), розробляючи цю проблему, розглядали вплив політичного відчуження на характер людини й дійшли висновку, що всевладдя держави, бюрократичних систем, відчуження індивідів від влади сприяє розвитку в людини комплексу політичної неповноцінності, конформізму, соціальної пасивності та апатії.

Відчуження може бути наслідком впливу об’єктивних умов політичного життя, політичної системи, політичного режиму.

Причини відчуження людини у сфері політики передусім пов’язані з діяльністю конкретних політичних лідерів, в першу чергу харизматичних, які узурпували владу (авторитарні режими). Також ці причини пов’язані з інтересами правлячого режиму, еліт, які привласнили собі право говорити від імені народу й які жорстко контролюють усі сфери життя людини (тоталітарні режими). Саме за тоталітарних і авторитарних режимів у найвищому ступені відбувається політичне відчуження особистості.

Правляча верхівка цих режимів зацікавлена у відчуженні індивіда, в безправ’ї особистості, в жорсткому, навіть жорстокому придушенні інакомислення. У новітній історії людської цивілізації тоталітарні та авторитарні режими існували в Італії, Німеччині, СРСР, Китаї, Іраку, зараз – у Північній Кореї, Кубі. У цих державах людина залишається лише об’єктом політичного та державного насилля та ідеологічного одурманювання. Держава тут перетворилася на апарат покірний конкретним особам, такий, що виступає потужною зброєю для придушення або навіть фізичного знищення особистості.

Політичне відчуження обумовлено й такими суб’єктивними причинами, як втрата соціальних ідеалів, невіра до владних структур, психологічна стомленість від нескінченого потоку політичної демагогії та непродуманих рішень. Існують й інші причини: індивід може бути позбавлений стимулів до участі в політичному житті своїм оточеням, на нього може впливати слабка політична активність зі сторони інших членів суспільства. Він може належати до групи, де політична апатія фігурує як позитивна модель поведінки.

Важливою умовою подолання політичного відчуження особистості та перетворення її у справжній суб’єкт політики виступає емансипація людини.

Емансипація (лат. emancihatio) –формальне визволення сина від батьківської опіки; в сучасному тлумаченні емансипація – процес визволення людини від залежності, підкореності, пригнічення, забобонів, тобто від усього, що заважає її самореалізації

Політична емансипація – перетворення індивіда, групи, громадського руху в суб’єкт політичного життя; це народження особистості, як включається в політичне життя.

Проблем емансипації була теоретично усвідомлена французькими та англійськими просвітниками, а вже концептуально розроблена представниками північноамериканської просвіти. Б.Франклін, Т.Джефферсон, Т.Пейч, С.Адамс надали цій концепції характеру практично обґрунтованих програм здійснення суспільного устрою своєї країни, конкретизованого в Конституції США (1787 р.) та Біллі про права (1789р.). Саме в цих важливих юридичних актах були закладені основи політичної емансипації американських громадян.

Політична емансипація сама по собі неможлива, вона щільно пов’язана з економічною та духовною емансипацією.

Економічна емансипація означає забезпечення індивіду можливості працювати за своїм вибором, розвивати та реалізовувати власні здібності; при цьому праця за примусом виключається.

Духовна емансипація означає можливість дотримуватися будь-яких поглядів, ісповідувати будь-яку релігію, піддавати критиці недоброзичливі для індивіда погляди, при цьому скасовується обов’язкова державна ідеологія.

За сукупністю цих трьох форм емансипації й формується особистість як суб’єкт політики.

Одночасно емансипація передбачає відповідальність особистості перед суспільством і його громадянами через певні норми:

- використання не тільки прав, а й виконання громадянських обов’язків;

- повага до іншої особистості

- досягнення поставленої мети, подолання протидіючих сил;

- не споглядальність, а активність у політиці.