Вчення Жана Бодена про державу

Феодальна роздрібненість і міжконфе­сійна релігійна ворожнеча гальмували становлення в Західній Європі сильних централізованих держав. У боротьбі за формування такої держави у Франції в останній третині XVI ст. склалося вчення видатного політичного мислителя Жана Бодена (1530—1596). Погляди на державу, на шляхи й методи зміцнення централізованої монархічної влади він виклав головним чином у праці «Шість книг про республіку» (1576), назва якої не суперечить змістові, бо під «республікою» автор мав на увазі державу взагалі.

Ж. Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави у нього виступає сім'я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім'ї є прообра­зом і відображенням державної влади. Держава як організа­ція виникає в результаті угоди, і вища її мета полягає не в забезпеченні зовнішнього благоденства людей, а в тому, щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовніш­нього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів. Не повинно бути жодних причин для виступів проти держави, бо вона суверенна.

Розробка теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки. Суверені­тет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу. Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме ніяких обмежень для виявів своєї могутності. Постійність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада існуватиме незмінно невизначено тривалий час. Неподіль­ність суверенної влади проявляється в тому, що вона ні з ким не ділить своїх прерогатив, не може бути ніяких органів, які стояли б над або поряд з нею. Ж. Боден виокремлює такі п'ять основних ознак суверенітету: видання законів, обов'язкових для всіх; вирішення питань війни і миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній інстанції; помилування.

Проте Ж. Боден не вважає суверенітет державної влади абсолютно необмеженим. Суверенітет є абсолютним лише у сфері діяльності державної влади. Він не поширюється на відносини, зумовлені божественними і природними зако­нами, приватною власністю. А тому держава не повинна втручатися у справи сім'ї, порушувати принцип віротер­пимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників. Правитель, який посягає на приватну власність, втручається в сім'ю, нехтує природ­ними й божественними законами, є тираном і заслуговує на смерть.

Розглядаючи різні форми державного правління, Ж. Бо­ден віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії. На його думку, вона є найприроднішою з усіх форм. Подібно до того, як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі — Сонце, так і в людської спільноти має бути один правитель. Проте це зовсім не означає категоричного заперечення мислителем окремих елементів аристократич­ного й демократичного правління за умов монархізму. Аристократичні елементи можливі, зокрема, тоді, коли правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи з'являються в державному управлін­ні у разі відкриття монархом доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам. Найкращою, за Ж. Боденом, є така держава, в якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демокра­тичний характер. Таку державу він називає королівською монархією.

Таким чином, доводячи необхідність державного сувере­нітету, сильної монархічної влади, Ж. Боден водночас накреслював межі діяльності державної влади.